Майже рік рідні розшукували Анатолія Кулака, який пішов на фронт і зник безвісти у березні 2022 року. І лише нещодавно дізналися, що він загинув і похований у Дніпрі як невідомий воїн. Сьогодні, 9 березня, тіло захисника перепоховали у рідному селі. Анатолій Кулак народився 14 червня 1965 року на Переяславщині у селі Велика Каратуль, де виріс і закінчив місцеву школу. В дорослому віці переїхав до міста Енергодар Запорізької області, і там створив свою сім’ю. З дружиною виховав доньку та сина. Коли розпочалася повномасштабна війна, 56-річний чоловік без вагань пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Був мобілізований Запорізьким РТЦК та СП 2 березня 2022 року. Анатолій Кулак служив у 53-ій окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха старшим механіком технічного обслуговування взводу забезпечення 1-го самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. Боєць став на захист країни в одній із найгарячіших точок фронту, на Донеччині. Мати Галина Кулак востаннє чула голос сина 3 березня 2022 року. Наступного дня телефонного зв"язку з ним вже не було.
Анатолія вважали зниклим безвісти. Рідні подали заяву про пошук і біологічні зразки для ДНК-експертизи. — ДНК-картка родича зниклого безвісти військовослужбовця направляється до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру. Там її додають до єдиної бази під унікальним ідентифікатором. Його присвоюють і під час реєстрації невстановлених осіб. Після порівняння ДНК-профілів людей та виявлення збігу мінімум 40%, процедуру проводять повторно. Вона може тривати від чотирьох місяців, – розповів Переяслав.City представник переяславського військкомату Володимир Мамітько. Довгі місяці пошуків та надії були марними. У лютому рідним повідомили, що Анатолій загинув за тиждень після мобілізації, 9 березня 2022 року, під час артилерійського обстрілу в районі міста Волноваха Донецької області. На місці боїв тіло військового знайшли без документів, і поховали в місті Дніпро як невідомого воїна. Родичі вирішили перепоховати захисника в рідному селі. Тіло Героя привезли на батьківщину рівно через рік після його смерті. Все село вийшло зустріти свого земляка й віддати йому останню шану.
Поминальне богослужіння за упокій душі полеглого воїна відбулося у Храмі Різдва Божої Матері у Великій Каратулі. — Ми з його мамою були однокласницями, — розповіла жителька села Галина Миколаєнко (78 років). — І Толіка я знала змалечку, і його сестричку. Він закінчив тут школу, а тоді переїхав, там оженився. Дуже хороша сім"я. Батько Толі помер кілька років тому. Осталася мати. Галя дуже переживала, коли з ним зник зв"язок. Було, йду в магазин, сяду біля неї на лавочці, підтримую її. Ми вірили, що він живий, може, десь у полоні. — Як передають по телевізору, що вертаються солдати з полону, то завжди, було, дивимось, чи нема там Толіка, — додає односелиця Ганна Сонько. — Він був у мого зятя на весіллі старшим боярином. А моя сестра — кума його мами. Прийде до неї, а Галя каже їй: "Кума, Ви пишете гарні вірші, напишіть і про мого Толіка". І вона написала. Галя рік чекала і вірила, що син живий. І ми всі вірили. Сину, сину, що з тобою, де ти? Може, трапилась біда, Може, тобі холодно в окопі, Може, жарко у гарячому бою? Подзвони мені, мій сину, Що у тебе все гаразд, Мені часто мариться ночами, що стоїш ти в мене під вікном, І гукаєш лагідно і тихо: "Матінко, відкрий!" Я схвачуся швидко із постелі, Й слухаю, синочок, правда це чи сон, Чорні хмари мені сонце затулили, Очі залились сльозами, І коли діждусь тебе я, сину, І коли почую голос твій, І коли ти станеш на порозі, Й скажеш, як завжди, шутя: "Добрий вечір, мамо, ми з України", а я мовчки упаду на груди, І шептатиму тихенько, наче в сні: "Живий, Слава Богу, живий..." Софія Онищенко Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
