Про загибель колеги розповіли у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
“Таку правильну людину за поглядами треба ще пошукати. Він був націоналістом у хорошому розумінні. Любив українське й Україну. Виховував своїх синів, як козаків, – свободолюбивими та націєзорієнтованими”, – говорять про нього друзі і колеги.
За словами дружини Анни, співробітниці КНУ, “він хотів бути прикладом для своїх синів, тому пішов захищати Україну. Він був кращим серед кращих, по життю добивався всього своїм розумом і наполегливістю”.
У жовтневому випуску Газети “Київський університет” є публікація, в якій Володимир ділиться думкам, зокрема, що філологи на війні ефективніші тим, що вони завжди дивляться у зміст явища, бачать ціннісну суть і причини війни, виокремлюють деталі, в яких знаходять глибокий трагізм, і завдяки цьому отримують шалену мотивацію для боротьби.
Як професійний журналіст Володимир зауважував, що пропадає багато безцінного матеріалу: треба активніше напрацьовувати архіви війни, записувати розмови з військовими, знімати відео навчань і бойових дій. Використовував для цього усі підручні засоби для закарбовування спогадів і емоцій війни. “Я відчуваю, як біля мене твориться історія”.
21 квітня 2023 року Володимир зробив допис на своїй фб-сторінці: “Став офіцером Збройних Сил України! Ніколи не думав, що буду військовим. Але випала честь служити в час війни і отримати погон молодшого лейтенанта саме в зоні бойових дій на найгарячішому напрямі. Вдячний командиру батальйону під позивним “Тринадцятий” і тим, хто завжди підтримував мене та лишається пліч-о-пліч. Служу українському народові!”
Щирі співчуття дружині та синам Героя, рідним і близьким…
До слова, у Києві зявилося графіті, присвячене загиблим військовим добровольцям
