Днями у Луцьку відбувся майстер-клас з арттерапевтичного живопису в рамах всеукраїнського проєкту «Жива. Справжні історії кохання».
На Волині його реалізує благодійний фонд «Сучасна Україна» у партнерстві з ідейною натхненницею Оленою Сокальською Працювала з дружинами та мамами військовослужбовців художниця та членкиня Національної Спілки Художників України Зоряна Рубан-Головчук Про це інформують організатори.
Ківерчанка Людмила Камінська прийшла на майстер-клас за рекомендацією подруги, яка стала учасницею проєкту «Жива» у Львові. Вона – мама капітана десантних військ Маріса Камінського який загинув у зоні АТО 7 років тому.
«Коли я йшла на проєкт, я мала велике бажання написати картину і присвятити її коханій мого сина Яні, бо вона цього заслуговує. Маріс лишив мені безцінний подарунок – Яну і Самірочку, які повернули мене до життя, стали моїм сенсом. Сподіваюсь, що десь там, на небесах, він був би дуже задоволений моїм дарунком», – розповідає пані Людмила.
За ці роки вони стали дуже близькі з невісткою, хоча до весілля бачились лише тричі. Після одруження Маріс поїхав на фронт,
а за 4 місяці загинув. Молода дружина сина була при надії, тож вона стала нею опікуватися – навіть народжували вони разом. Ім’я донечці сина обрали не випадково, адже серед Марісових друзів-військових була традиція – давати дитині ім’я з літер імені батька. Дівчинка Саміра — копія свого тата, весела, активна дитина, займається танцями, волонтерить разом з мамою та бабусею. Вони часто бачаться, щодня спілкуються і підтримують одна одну. Старший син Людмили Камінської теж на фронті – воює за себе і за брата, з яким були особливо близькими.
Її картина – світла і зцілююча. Жінка сподівається, що подарунок, створений її руками, підтримуватиме сім’ю сина, як і ангел-охоронець, якого вона зобразила в образі воїна-десантника.
Зоряна Рубан-Головчук розповідає, що усі учасниці мали ідеї щодо картин, які готувалися малювати, бо суть проєкту – відобразити справжні історії кохання, що підтримують їх після втрати рідних чоловіків та синів. Вона лиш допомагала з деталями, які підсилювали основну ідею картини. Бо проєкт насправді не про смерть, а про життя, пошук внутрішньої сили йти далі.
А роботи, написані під час майстер-класів, що відбуваються в різних містах України, можуть стати частиною експозиції у виставкових залах Києва, Львова та Луцька.
«Знаю з власного досвіду, що мистецтво – то лікування. Хтось одразу хоче «віддати» те, що всередині накипіло, і йому стає легше, хтось же навпаки до останнього тримає все в собі. У творчому процесі кожна людина відчуває, що їй малювати й від чого, як стане легше саме їй», – зауважила Зоряна Рубан-Головчук.
Світлана Петрова прийшла на майстер-клас з сином Артемчиком. Разом з мамою він малював Ангела, який оберігатиме їхнього тата на полі бою. Нині він у війську, а Світлана долучилась на проєкту, аби отримати новий досвід малювання та проявити свій творчий потенціал. Її картина називається «Життя» і вона дуже хоче, щоб війна закінчилась, чоловік повернувся з фронту і вони жили своє щасливе життя у мирі та любові, як було до того.
Інна Сарновська – Шевчук намалювала птахів у пам'ять про свого чоловіка Віталія Шевчука, який загинув у Маріуполі 7 квітня 2022 року. Розповідає, що вони прожили у щасливому шлюбі майже 25 років.
Познайомились у юності, ще студентами, в автобусі по дорозі до Львова, де навчалися. До 2014 року Віталій працював експертом-криміналістом, пізніше почав їздити на ротації в зону АТО, а у 2016 році звільнився з роботи й вступив полк «Азов». Рішення коханого Інну не здивувало – він завжди робив відважні вчинки і захищати Україну було його свідомим вибором. Донька теж обрала військовий фах. Закінчила харківський університет, отримала звання лейтенанта і нині служить у ЗСУ.
Віталій героїчно загинув у Маріуполі. Там і лишився. Шансів, що його привезуть, з кожним днем все менше. Родина дуже хоче, аби на кладовищі поблизу Луцька облаштували меморіальну дошку, щоб вони могли прийти і вшанувати чоловіка та батька, бо поки мають лише фото на Стенді пам'яті.
Картина ковельчанки Марії Лукашук значно відрізняється від інших. Вона у тмяно черво-чорних барвах. ЇЇ коханий Максим Бурда загинув поблизу Бахмута у січні нинішнього року. У цивільному житті він був фотографом, тож потрапивши на фронт фотографував для архіву, а світлини надсилав Марії. Після перемоги він мріяв про виставку,
але нині його мрію втілюють мама та кохана дівчина. Вони були знайомі кілька років, дружили, але перше побачення, що заздалегідь призначили у Львові, випало у день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Максим був у кадровому резерві Національного корпусу, тож свідомо пішов до війська. Майже щомісяця змінював військові частини, бо відчував себе не ефективним у тилу – рвався в бій. На передову потрапив за 2 тижні до смерті. Загинув від прямого влучання у бліндаж. Майже рік Марія та мама Максима рятуються від туги максимально завантажуючи себе підготовкою виставок його фото робіт.
Окрім Ковеля та Луцька виставка вже відбулася у семи містах, а зараз триває у Вінниці. Виставка має три мети: реалізувати мрію Максима, вшанувати військовослужбовців, які боронили та боронять нашу країну, а також – благодійність. Частину коштів з продажу фоторобіт Максима Марія передає до благодійного фонду «Янголи Азову».
Проєкт «Жива. Справжні історії кохання», зі слів Марії, дав можливість зрозуміти свій емоційний стан, зобразити його фарбами й хоча світлі тони у картину додала за рекомендацією наставниці – професійної художниці Зоряни Рубан, відчуває, що до полегшення і світлих барв ще потрібно пройти шлях.
На Волині це другий майстер-клас в рамках мистецького проєкту. Найближчим часом проєкт «Жива. Справжні історії кохання» запросить учасниць у Ковелі, а вже у лютому більшість робіт учасниць з Волині, Львова, Києва можна буде побачити на виставці у Луцьку.
Читайте також: У Луцьку дружини загиблих воїнів малювали свої емоції
