У Луцьку презентували польсько-українську поетичну антологію «Nie zabrałam ze sobą radości» («Не забрала з собою радості»). Це збірка віршів шістьох українських поеток, які символічно представляють різні міста України, та які змушені були з початком великої війни покидати свої домівки, а «радість лишили в рідних домівках».
У підземеллі Музейного простору «Окольний замок» 11 лютого на запрошення Луцької літературної резиденції зібралися поціновувачі поезії, полоністи та представники міської влади. Модерувала захід філологиня Олена Маланій Серед присутніх була й журналістка Район.Культура.
Попри назву книги, промоційний тур Україною назвали «Радість». На презентацію у Луцьку приїхали президентка Польського товариства письменників, дослідниця, професорка Інституту літератури Польської академії наук Анна Насіловська керівник варшавського відділу Товариства польських письменників та один із перекладачів видання Збіґнєв Збиковськи а також чотири українські авторки: Ольга Ольхова Юлія Бережко-Камінська Дзвінка Матіаш та Мар'яна Савка
Кожна з поеток поділилися власними життєвими історіями,
пригадували як і де їх застала велика війна, як інші країни стали для них другими домівками та які вони нині щасливі, що вже повернулися на Батьківщину.
Найтрепетнішою стала розповідь Юлії Бережко-Камінської, яку 24 лютого застало вдома у Бучі Поетка потрапила в окупацію, сиділа в укритті і записувала свої вірші на диктофон, аби вразі її загибелі українці почули поезію так, як бачила та відчувала її вона.
На щастя, жінці з сім'єю вдалося врятуватися. Тепер вона з трепетом пригадує свою краківську історію. Їх прихистив у своїй оселі всесвітньовідомий піаніст Кевін Кеннер «абсолютно безкоштовно, навіть не знаючи, хто ми такі. Він мешкає в іншій країні. Це була неймовірна квартира у центрі Кракова з двома роялями».
«Іду Краковом — вечірнім, ранковим Краковом, —
А серце моє за мною волочиться — Кроводерською, Канонічею…
Та щоразу, коли думаю, що вже відплакала, —
Маріуполь, Херсон відплакала, —
Якийсь Маріуш, Агнешка чи Ева зазирають мені у вічі —
У колодязі мої найглибші, у схованки непроглядні, —
І виймають відчай.
Крижаний відчай.
Виловлюють сирени луну тривожну,
Розкручують серпантини її надсадні…»
Ользі Ольховій,
яка родом з Луцька, товаришці й сусідці Юлії, пощастило покинути Бучу в перший день повномасштабного вторгнення. Її прихистком стала Варшава де вона й організувала українсько-польський проєкт «Спільномова», в межах якого й вийшла двомовна антологія.
Ольга Ольхова зачитала присутнім вірш, який вона продекламувала вперше. Це поезія про Юлію Бережко-Камінську, про її «зелений коридор життя».
Поетки озвучили ту поезію, якою хотіли поділитися найбільше. Звучали вірші з нової збірки та з інших книжок авторок.
Твори з антології польською мовою зачитував Збіґнєв Збиковськи, аби присутні могли почути двомовний варіант поезії. Перекладач поділився, що перекладати вірші з української мови – надзвичайно складно. Особливо, якщо дуже дотримана рима. Українською, за словами Збііґнєва, римувати – емоції легше, аніж польською. Також для перекладача важливо було дотриматись емоційної складової, яку закладали у вірш поетки. Адже вся поезія – це жіноча воєнна лірика.
До книжки увійшли також тексти Олени Рибки та Йордани Дранчук Авторки не змогли доєднатися до туру.
