Житель селища Ратне Юрій Сарапін загинув під час мінометного обстрілу, мужньо виконуючи військовий обовʼязок у боротьбі за незалежність України.
В останню путь воїна провели 30 липня. Про це написали на сторінці «Ратнівщина» − районна громадсько-політична газета у фейсбуці.Юрія любили усі, хто його знав, − за простоту, за людяність, за доброту. Таким він був ще зі шкільної лави. Усе своє життя працював, не покладаючи рук. Був будівельником. Старався забезпечити свою сім’ю усім необхідним.У шлюбі з дружиною Вікторією народили і виховалитрьох чудових синів– Андрія, Назара та Богдана Саме цьогоріч 30 травня вони відзначили «срібне» весілля – 25 років, як поєднали свої долі.Батьки завжди старалися прищеплювати дітям усі найкращі людські якості, і хлопці виросли дійсно добрими, порядними людьми, які готові у будь-який момент підтримати і допомогти.
Дружина Юрія СарапінаВітарозповідає, що він був найкращим чоловіком і батьком. Хлопці завжди шукали бодай найменшої нагоди поспілкуватися з ним. Переписувалися, телефонували, і він їм відповідав взаємністю. Це були теплі стосунки батька і дітей.
А по життю Юрій Анатолійович легких шляхів не шукав.
Читайте також:Жив для інших: історія загиблого бойового медика з Ратного.
Однокласник загиблого захисника Євген Савлук розповідає, що Юрій долучився до них вже у середніх класах. Його батьки були корінними ратнівчанами, але оскільки тато за фахом був військовим лікарем, то їх постійно перекидали у різні населені пункти. Коли врешті-решт остаточно опинилися в Ратному, тато працював у санстанції, мама – медсестрою в лікарні. Згодом подружжя Сарапіних розлучилося. Мама їздила на заробітки в Росію. 24 роки тому виїхала туди на постійне проживання.
Юрій після закінчення 9 класу пішов навчатися на маляра-штукатура. Так усе життя й заробляв руками. Був умілим майстром. Очолював будівельні бригади в Україні і за кордоном, бо не було такої роботи на будівництві, яку б він робити не вмів. У 1999 році одружився. Залишився з сім’єю у рідній батьківській хаті. Брат після одруження оселився у Здомишлі.
У подружжя Сарапіних один за одним народилися три сини. Усі вони успадкували від батьків врівноваженість, душевний спокій,
доброту і любов до ближнього. Усі вже закінчили Ратнівський ліцей №1 та пішли в доросле життя, але досі вчителі відгукуються про них якнайкраще.
Найстарший Андрій – випускник 2017 року – стриманий, спокійний, врівноважений хлопець, добре вчився у школі, гарно поводився. І зараз – у дорослому самостійному житті він – порядний, щирий молодий чоловік, працює в Луцьку в інтернет-магазині і батькам допомагає.
Середній Назар у шкільні роки захоплювався футболом, постійно брав участь у змаганнях районного та обласного рівнів. Завжди чемний, толерантно вирішував питання в класі. Він дуже любить і поважає свою родину, є надійною опорою і підтримкою для мами. На нього завжди можна покластися. Навчається на факультеті митної справи матеріалів та технологій (кафедра туризму та готельно-ресторанної справи) Луцького національного технічного університету. Паралельно працює продавцем-консультантом мобільних телефонів та аксесуарів і продовжує захоплюватися футболом.
Найменший – Богдан, випускник 2024 року – стриманий, врівноважений, вихований, чуйний, совісний і дуже добрий хлопець.
Завжди одним із перших у класі брався за вирішення побутових питань. Попри свою скромність, Богдан дуже товариський і відкритий до спілкування, тому з ним дружили усі однокласники. Він брав участь у всіх заходах розважального характеру. По-особливому відповідально ставився до організації благодійних ярмарків. Заручившись підтримкою мами, постійно реалізовував домашню випічку на підтримку ЗСУ.
Війна застала Юрія Сарапіна у Польщі. Він саме був на заробітках. Хвилювання за рідних і за свою країну не дало йому сидіти, склавши руки, і він усе покинув, дві доби добирався додому, а далі пішов у військкомат, бо колись служив в армії у внутрішніх військах.
Вступив до лав ДФТГ, а з 18 лютого 2023 року пішов у 100 бригаду тероборони. Був у Ковельському батальйоні кулеметником. Трохи більше року ніс службу під Лиманом, доки не захворів. З раннього віку мав виразку шлунку. Коли хвороба загострилася, його направили в Слов’янськ у госпіталь. Після лікування і проходження ВЛК його визнали обмежено придатним і перевели в резервну групу. Згодом його підрозділ уже воював під Покровськом.
Але через місяць відбулася ротація і хлопців направили на Львівщину. Тоді він мав можливість підлікуватися. Частіше бачився з рідними. Хоч у відпустці не був, але інколи приїжджав на кілька годин додому. 25-річчя подружнього життя і свій 46-й день народження відзначив у колі сім’ї. Після чергової ВЛК Юрія визнали придатним до військової служби, і в другій половині липня їхній підрозділ відправили на Донеччину.
«У понеділок 22 липня вони приїхали в місце призначення. У п’ятницю Юра поїхав на бойовий виїзд, і його не стало. Зранку ми з ним говорили. Сказав, що їде на завдання. Я попросила, щоб дав знати, коли повернеться, бо я хвилююся. Він заспокоїв, що подзвонить. Це був останній зв’язок із ним. Я ждала, що він подзвонить. Ми так постійно спілкувалися – він телефонував сам, коли мав вільну хвилинку, просив, щоб я не дзвонила, бо був зайнятий. А в неділю зранку принесли сповіщення про його загибель», − каже дружина.
Під час виконання бойового завдання на Донеччині Юрій Сарапін 26 липня загинув від мінометного обстрілу. На своєму бойовому шляху він побачив багато,
багато зробив для пришвидшення української перемоги. Він рвався воювати, не шукав шляхів, як уникнути служби.
Друзі розповіли, коли його визнали обмежено придатним, він соромився цього, бо хотів робити на рівних з побратимами. Був справжнім патріотом. Хвилювався за долю країни від початку повномасштабної війни і до загибелі. Коли за станом здоров’я потрапив у госпіталь у Слов’янську, медичний заклад обстріляли іскандерами. Тоді загинуло багато людей. А йому судилося вижити.
Якось, коли приїжджав додому, розповів друзям моторошну історію про те, як разом з побратимом стояв на спостережному пункті за 180 метрів від росіян. Почалася перестрілка. Побратим сидів у бліндажі, але рекошетом залетіла куля, і він загинув. Останні хвилини життя Юрій тримав його на своїх руках, а потім дві години сам утримував той спостережний пункт, доки підійшла підмога. Він важко пережив цей момент, але це його ще більше загартувало.
Тіло захисника 29 липня зустріли навколішках ратнівчани, а 30 липня у храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбулося відспівування новопреставленого воїна. Його звершили священники Ратнівського благочиння.
Поховали Юрія Сарапінана Алеї почесних поховань.
