У Луцьку низка закладів долучилася до національної акції «Стіл пам’яті», серед них і «Перший волонтерський» паб.
Цю символічну акцію проводять уже другий рік поспіль 29 серпня, у День пам’яті захисників України. У пабі побувала журналістка Район.Життя.
Протягом усього дня у закладі залишають один зі столиків вільним.
На столі поставили табличку із написом «Зарезервовано», чисті прибори, а також листівку, на якій кожен може записати ім’я когось із близьких, хто загинув, захищаючи Україну.
Цей порожній стіл стане нагадуванням про високу ціну української свободи.
Ініціаторкою цієї акції, яка відбувається уже вдруге, є дружина загиблого Героя Марія Грабар із Закарпаття.
Її чоловік Ілля загинув у 2022 році під Бахмутом. Дівчина захотіла, щоб пам’ять про нього та інших загиблих військових жила далі.
Якось вона дізналася, що у США є День пам’яті, коли вшановують всіх полеглих за Батьківщину військових, і на честь цього дня вдома та у закладах сервірують столик для них. На них ставлять червону троянду, яка символізує пролиту кров, сіль – сльози рідних, лимон – їхню гірку долю.
Марія подумала, що таку акцію можна зробити й в Україні.
Лише змінила символи, на ті, які близькі українцям: соняхи як символ Дня пам’яті Захисників і свічку – символ життя, що обірвалось
Інформацію опублікувала у соцмережах. І багатьом ця ідея сподобалася.
Цього року до участі зареєструвалося понад 700 учасників з України та по всьому світу.
Низка закладів в Луцьку також зарезервувала такі символічні столики.
Серед них і «Перший волонтерський» паб, власниками якого є волонтери громадської організації «Військова пошта» Олександр Сидорук і Павло Цапук.
Читати також: У Луцьку відкрили волонтерський паб, щоб збільшити збори на ЗСУ
Офіціантка закладу Катерина Мельник розповідає, що всім, хто сьогодні приходить у заклад, вони розповідають про акцію. Деякі люди вже про неї знають і приходили спеціально, щоб вписати прізвище своїх рідних.
Її хлопець залишив запис про свого батька, який загинув на війні ще у 2014 році.
«Він дуже його любив. Розповідав, що вони часто разом ходили на риболовлю. Важко переживав втрату. Змиритися з нею не можливо, навіть через десять років»,
– каже дівчина.
Поки ми розмовляли із Катериною, до столика підійшов хлопець Максим. Він написав ім’я свого друга із Закарпаття Богдана Сухара який мав позивний «Сон».
«Ми познайомилися на Кременеччині, на мандрівному таборі. Він був зовсім молодим – 22 роки, але став для мене дуже хорошим другом і свого часу наставив мене на правильний шлях», – пригадав Максим.
Стіл залишається вільним весь день, ніби чекає на свого найважливішого гостя.
Лише напис на табличці змушує зупинитися і на хвилину задуматися:
«Цей стіл зарезервований найсміливішим серед нас. Ми не маємо права забути їхню жертву. Ми повинні усвідомлювати ціну свободи. Ми мусимо бути готовими протистояти злу.
Пригорнімо тих, хто несе у своїх душах тягар утрати своїх побратимів, чоловіків, братів, батьків, матерів, сестер, дружин, бо їхній тягар – найбільший, який коли-небудь знало людство».
