Владислав Зусько з селища Любешів на Волині у 19 років підписав контракт та служив у Волинському прикордонному загоні. Під час повномасштабної війни захищав Україну на Донецькому та Харківському напрямках. 11 травня 2025 року боєць помер від отриманих травм.
Про це пише«Суспільне.Луцьк».
Спогадами про 24-річного загиблого головного сержанта першого прикордонного загону Владислава Зусько поділилися батьки, дружина та командир.
«Всі говорять: тримайся, а за що триматися?»Мама бійця з Волині Світлана розповідає: син отримав поранення 9 травня під час евакуації побратимів. З її слів, усі, крім нього, лишилися живі.
«Втрачати дитину — великий біль. Це неправильно, що батьки хоронять дітей. Всі говорять: тримайся, а за що триматися?», — говорить мама Світлана Зусько
У Волинському прикордонному загоні зараз служать батько та старший брат Владислава. Батько Олег пригадує: 11 травня він з дружиною їхали до сина в лікарню.
«Ми їхали до нього в Київ і нам подзвонили, що його вже немає. Не встигли ми доїхати до нього, — говорить Олег Зусько — Рано чи пізно треба було йти служити.
Він, не чекаючи свого часу, підписав і пішов служити. Дзвонив він кожен вечір, але багато в нього не випитаєш. У нього завжди було все добре».
Собака Лорд поєднала з дружиноюПоки Владислав служив на українсько-білоруському кордоні, захотів стати кінологом і здобув цю спеціальність. Йому для роботи давали державну собаку, але він не захотів і купив собі Лорда і з ним служив.
«Як він останній раз був у відпустці, а за місяць загинув, і коли він їхав цей раз, то Лорд дуже скулив», — каже мама Світлана.
Дружина загиблого прикордонника Яна розповідає: саме завдяки цій собаці у них з Владиславом почалося спільне життя, коли він служив у 31 прикордонному загоні на Буковині.
«4 вересня буде у нас перша річниця весілля. І для мене дуже важкі ці місяці. В цей період ми планували вінчання, бо ми тільки розписалися. — говорить Яна Зусько. — Я з Івано-Франківська, познайомилися ми з Владом, коли я перетинала кордон. Я приїжджала до нього в Чернівці, спочатку це були зустрічі, а згодом я переїхала і ми почали разом жити».
«Ми мріяли про нашу донечку»Востаннє Яна чула голос коханого чоловіка 9 травня.
Того дня Владислав їхав підписати документи по роботі, він був заступником начальника третьої застави зенітних ракетно-артилерійських комплексів.
«Ми з ним розмовляли телефоном. І його поранило через 15 хвилин після нашої розмови. Вони уже поверталися. Їх наздогнав дрон. Він відбивався з дробовика до останнього патрона і він підбив дрон, і саме тому хлопці залишилися живі. А йому попав осколок в голову, — пригадує вдова. — Ми мріяли про нашу донечку. Це те, про що я найбільше шкодую, що ми не встигли».
За словами начальника відділу прикордонслужби зенітних ракетно-артилерійських комплексів, загиблий Владислав Зусько був невтомним і завжди прагнув допомогти.
«Влад був душа нашого підрозділу. Людина з великої літери, чиста душею. Я колись його порівняв з гірською річкою, бо він завжди був такий швидкий», — говорить Симон Соловйов
У Владислава був позивним «Лорд» і на його честь буде названа застава, додав Симон Соловйов. Захиснику присвоїли посмертно звання штаб-сержанта.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
