Подружжя з Луганщини, Олександр Перепелиця та Тетяна Крась через війну переїхали до Луцька, де волонтерять, співають у хорах і намагаються відчути себе частиною нової громади.
Олександр та Тетяна познайомились, коли обом було по 50 років, розповіло Суспільномуподружжя.
«Оце ж ми 18 років в цивільному шлюбі. Він музикант, а я співачка, саме музика нас зв'язала.. Три колективи — там, і тут ми в ансамблі «Джерела Волині» і клубі «Неспокійні серця», — сказала Тетяна Крась.
Разом з чоловіком жили у Сіверськодонецьку, але через постійні обстріли, руйнування житла на початку 2022-го переїхали до Луцька.
«Місто Сіверськодонецьк — молоде місто, красиве як Луцьк. Підприємств багато було, будували житло. Єдине, що нам не повезло, — з сусідом. В нас буквально 60 км і там Росія, перехід в Бєлгородську область, — говорить Олександр Перепелиця. — Війна все спаплюжила, лишились ми всього в одну мить. І оце ми оказались тут, як біженці».
Зараз пенсіонери живуть у шелтері в Луцьку разом з десятками інших переселенців. Кажуть, що дуже вдячні за допомогу всім волонтерам і благодійникам.
«Пенсія в мене маленька, в жінки теж маленька, ми на квартиру піти не можемо, коштів не вистачає. Оце нам виділили кімнату общу, 35 чоловік: всі від малого до великого. Нам уже по 68 років. Звичайно, в такому віці хочеться відпочити, побути трохи на самоті, а ми як у бджолиному вулику», — каже переселенець.
Подружжя переселенців — у шелтері. Суспільне Луцьк
Переселенці Олександр та Тетяна, щоб більше дізнатися про Волинь, відчути себе частиною місцевої громади та вдосконалити знання мови відвідували освітній курс «Українська мова та місцеві традиції», а ще волонтерили.
«Ожили, посміхаємось, спілкуємось тут з лучанами, ходимо в клуб «Неспокійні серця». Це, в основному, пенсіонери. Ходимо по бібліотеках, на різні заходи, ми творчі люди. Волонтеримо, он ходили всю зиму лущили горіхи для солдатів», — говорить Олександр Перепелиця.
68-річні Олександр Перепелиця та Тетяна Крась. Суспільне Луцьк
Подружжя переселенців з Луганщини хоче повернутися до власної домівки, але коли територія не буде окупованою. А поки тут, на Волині, мріють пожити в окремій невеликій кімнаті. Додають: це лише мрії, але мрії іноді збуваються.
Читайте також:
