Минають перші роковини з дня, коли у російсько-українській війні обірвалося життя сержанта з села Радовичі Сергія Савчука
Про це інформують на сторінці Турійської селищної ради у фейсбук.
У цей день рідні, односельці, представники влади зібралися, аби вшанувати пам’ять захисника. На могилу лягли живі квіти — як символ вдячності й пам’яті, що не в’яне з часом. Хвилина мовчання і молитва — щира, спільна, за душу Героя, який віддав своє життя за Україну.
У спогадах він знову був поруч — добрий, щирий, світлий, зі своїм теплим усміхом і вірою в Перемогу. Той, хто не шукав слави, але став Героєм. Той, кого любили й поважали, кого називали просто і по-рідному — Сірожка.
«Пам’ять про Сергія Савчука житиме в серцях людей, у його рідних, у молитві й спогаді. Бо Герої не вмирають — вони переходять у вічність», – зазначили у дописі селищної ради.
Довідка про життєвий і бойовий шлях воїна на сайті Турійської селищної ради у «Книзі Пам’яті»:
Сергій Михайлович Савчук, сержант, позивний «Череп»Народився 27 вересня 1984 року в селі Радовичі Турійського (нині Ковельського) району Волинської області.
Навчався у Радовичівській ЗОШ, середню освіту здобув у Турійській школі на вечірній формі навчання. Змалечку любив усяке залізяччя, полюбляв майструвати, складав велосипеди, навчився їздити на тракторі.
В армію Сергій був призваний у 2003 році. Проходив службу у 169-му навчальному центрі у Десні Чернігівської області. А далі уже молодшим сержантом служив на Яворівському полігоні Львівської області. У квітні 2004 року був звільнений у запас.
Коли у 2004 році розпочався Помаранчевий Майдан, Сергій не стояв осторонь: у складі волинських патріотів поїхав у Київ відстоювати права та свободу українців.
Після служби в армії і Майдану хлопець не виявив бажання вчитися, здобув права тракториста і почав працював разом із вітчимом у сільському господарстві «Сальвія».
Під час Революції Гідності Сергій знову за велінням серця поїхав відстоювати право українців на європейський вибір.
Він любив життя. Від природи Сергій не був ні воїном, ні борцем, бо мав надзвичайно добре серце, щиру добру душу. Проте коли у 2014 році ворог розпочав свою підлу війну, Сергій вирушив на захист країни.
Він став у лави 51-ої окремої механізованої бригади ім. Данила Галицького. Перший бойовий досвід здобув, будучи командиром відділення БМП, у бою під Волновахою.
Так само, не роздумуючи, наш земляк у перший день повномасштабного вторгнення росії знову став на захист рідної землі. Сергій ніколи не шукав легких шляхів. Не любив розповідати, де знаходиться, як воюється, що відчуває. Завжди говорив: "Все добре, ми переможемо, інакше бути не може". Також не любив військову форму. Двічі був поранений, проте після лікування повертався у стрій до своїх побрамів із 14 Князівської бригади. Він казав: "Як же я можу залишити свою 9 роту? Як же вони без мене, а я без них?"
21 січня 2025 року сержант Сергій Савчук прийняв свій останній бій у Куп’янському районі Харківської області біля селище Першотравневе. Через постійні ворожі обстріли і дронові атаки побратими зуміли забрати тіло лише через 5 днів.
Сергій казав: «Мамо, я не загину. Ми всі вже навчені, ми знаємо, що летить і як заховатися. Але якщо я загину, я впевнений, я там лежати не буду, хлопці мене обов’язково заберуть».
30 січня Сергій повернувся у свої рідні Радовичі, на жаль, «На щиті». Його зустрічала уся громада, рідні, друзі, сотні інших людей. Шлях від початку села був встелений ялинковими гілками смутку і живими квітами шани. А біля дому, біля ставка його зустрічали білокорі берізки, посаджені ним з любов’ю для краси.
Похований Герой з військовими почестями на кладовищі в селі Радовичі
В пам’яті тих, хто знав Сергія, він назавжди залишиться позитивним, добрим і веселим хлопцем. Залишиться своїм Сірожкою, як його називали багато односельчан.
Військові нагороди та відзнаки:
- Медаль «Учасник АТО»
- Медаль «Учасник бойових дій. Ветеран війни»
- Медаль «За хоробрість в бою»
- Почесний нагрудний знак «Відзнака командира 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого»
- Пам’ятна відзнака «Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно)
- орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
