29 жовтня Колківська громада зустрічала на щиті свого Героя –Івана Воронюка. Живий коридор шани об’єднав людей із квітами, сльозами та вдячністю. Жителі схилили голови перед тим, хто віддав найдорожче — своє життя за Україну.
Спогадамит про Героя поділилася газета «Нова доба».
Іван Воронюкнародився 23 грудня 1985 року у селі Старосілля в родині простих сільських трударів. Батьки працювали в колгоспі. У нього була старша сестра Оксана та молодші брати Дмитро й Віктор. В юнацтві Іван захоплювався технікою, проте, закінчивши дев’ять класів місцевої школи, з молодих років почав торувати свій шлях в будівництві. З кожним роком ставав все вправнішим майстром й зміг придбати омріяний в юні роки в власний автомобіль.
– Іван не любив нікого ні про що просити, сам своєю працею все здобував. І не хотів нікому нічого бути винен, – згадує його мама Наталія Іванівна Одружився чоловік у 22 роки. Деякий час сім’я жила на Рівненщині, потім повернулася до Старосілля. Проте сімейне життя не склалося. Коли синові Артуру виповнилося три роки, Іван з дружиною розлучилися.
– Невістка продовжувала підтримувати із нами хороші стосунки.
Охоче давала спілкуватися з онуком, – каже пані Наталія. – Скоро Артуру буде 17 років, він навчається в коледжі на вчителя фізкультури. Онук протягом років щоразу проводив літні канікули із нами в Старосіллі. А коли доводилось їхати назад до матері та свого меншого братика вже від іншого батька, просив у неї залишитись бодай ще на один день.
На початку повномасштабної агресії росії Івана Воронюка мобілізували. Вже мав за плечима військовий досвід, здобутий під час строкової служби на Львівщині. – До початку 2024 року син перебував у підрозділі в Ковелі, щодня відвідував мене після операції, – пригадує матір загиблого Героя. – А вже з нового року його перевели до 14-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії «Червона Калина». 18 січня 2024 року Іван ще говорив зі мною по відеозв’язку з Запорізької області. Казав, що прийшов із полігону і буде вчити тактичну медицину. Але все ховав погляд, наче щось недоговорював…
Насправді Іван та ще четверо військових пішли на позиції і вже 19 числа не вийшли на зв’язок. Лише 24 жовтня рідні отримали підтвердження його загибелі по ДНК.
Іван був оператором-навідником міномета, спокійним, добродушним та допитливим. Він до останнього подиху залишався відданим сином Батьківщини і турботливим батьком.
– Коли його не стало, ми всі сподівалися, що він десь у полоні, – зі сльозами розповідає мати. – Кожного дня перевіряла новини, шукала будь-яку інформацію…
Траурний кортеж прибув до селища Колки, пройшов вулицями Грушевського – Центральна – село Старосілля. Заупокійна літія відбулася у Свято-Успенському храмі, поховання з усіма військовими почестями – на місцевому кладовищі. Приїхав попрощатися із батьком син Артур, останній раз вони бачилися більше двох років тому.
Іван Воронюк назавжди залишиться у пам’яті громади як відданий син Батьківщини, мужній воїн та люблячий батько. Світла пам’ять Герою України.
Сергій ГУСЕНКО
Читайте також:
- Взірець майстра, чоловіка і воїна: спогади про Героя Анатолія Савчука з Волині
- «Мамо, я не загину...»:спогади про Героя Сергія Савчука з Волині
- Йому було лише 32: захисник з Волині Едуард Радчук трагічно загинув у ДТП
