Марися і Мара: у Луцьку Львівський театр ляльок показав виставу за твором Ліни КостенкоУ Експериментальному театрі «Адреналін» відбувся гастрольний показ вистави «Казка про Мару».
Її до Луцька 20 березня привіз Львівський академічний обласний театр ляльок. Спектакль побачила журналістка Район.Культура.
Вистава створена за міфопоемою Ліни Костенко Сценічну версію підготувала режисерка Яна Титаренко разом з художницею Інессою Кульчицькою та хореографом Петро Наку
Історія, як розповідають дійові особи, відбулася за царя Тимка, «як земля була тонка. Пальцем ткнеш і воду п'єш. На оболоні пасуться коні, а у копитному сліду по рибині плаває». І шість акторок (Наталія Дяченко Тетяна Лубенець Анна Назаревич Софія Мокрик Ірина Остюк Анжела Семчук постають перед глядачами як німфи, що з тої води вийшли. Їх напівтихий вокал, що нагадує колискову і зачин до містичної історії одночасно, доповнює образ надприродних істот.
Вони не відрізняються одна від одної одягом чи аксесуарами: всі одягнені у подібні трико, однаково загримовані та з підфарбованими зачісками. Вони виступають і нараторками,
і героями, і ляльководами, а подеколи й естетичним оформленням чи доповненням декорацій.
Акторки розповідають історію про дуальність юної дівчини. Та народилася дволикою – одна половина приваблювала світлосяйною красою, інша відлякувала почварністю. Її матір побивалася і шукала причини. «Тож виконую все достатньо: поважай старовинні прикмети, обминай потворну істоту, не дивись на бридкі предмети. Поважала і обминала, не дивилась, береглась. Та мабуть, шанувалася мало, бо нелюдська дитина знайшлась», – зробила висновок вона.
Утім дитину берегла, вирішила сховати люстро, скаламутити воду у ставку й не пускати дівчину з дому, аби та ніколи не здогадалася, як виглядає.
Проте не вдалося. Дівчина згодом вийшла в люди та про все дізналася. До речі, імен у дівчини два: Марися – дане батьками, та Мара, як її прозвали люди за незугарну сторону обличчя. Миритися з цим головна героїня не збирається, тому й постає перед «доріаногреївським» питанням: як зберегти й примножити красу та куди подіти потворну частину себе.
Відповідь на це вона знаходить від Мудрої Баби та Дурного Діда.
Таким чином вистава піднімає питання – чи вартує чогось краса, якщо душа темна? Водночас головна потреба Марисі, яку вона проголошує до своїх помічників, не лише, щоб не лякалися прохожі люде, а щоб її не цуралися хлопці.
Дівчина понад усе хоче отримати від них любов, та й матір часто бідкалася, що як не старайся, та все одно старости не прийдуть.
Тож коли здавалося, що головна героїня усе-таки знайшла шлях оминути долю вигнанки серед односельців і навіть здобути серед них всезагальне захоплення, вона усе одно намагається догодити одному хлопцю, якого вважає найкращим на селі.
І хоч його вимоги й суперечать тим ідеалам краси, яких прагнула досягнути Марися, вона готова знову ними жертвувати й псувати омріяну зовнішність. Цей епізод спершу викликає запитання і недовіру до трансформації головної героїні у впевнену дівчину, зрештою згодом приходить розуміння, що нею керувала завидющість до щастя іншої, а не кохання до хлопця.
Момент радості Марисі підкреслюється сміхом і кружлянням серед білих завіс, що натякає на думки героїні про скоре весілля. Різнобічність головної героїні автори вистави підкреслили через розподіл ролі між двома акторками,
коли протагоністичну та антагоністичну іпостась виконують різні артистки.
Центральна декорація також повертає глядачів до теми дводушності: на конструкцію з металевих рамок дійові виконавці просувають блакитні та чорні куби, які разом складають масштабне зображення обличчя Марисі.
У виставі залучені засоби проєкції, тіньового театру, повноцінної ляльки та її елементів, театру предмета (мешканців села демонструють через посуд з розписом), трансформацію декорацій у персонажа. Зокрема образ Мудрої Баби складається з рукавиць та кубів з металевої конструкції. Ключовими для відтворення персонажів стали дикційні засоби: штучна шепелявість, ділення слів на склади, белькотіння вигаданою мовою створюють комічний ефект для персонажів Будяка, Мудрої Баби та Дурного Діда.
А заспіви-рефрени нагадують, що спектакль є саме казкою, розрахованою і для дитячої аудиторії. Для них вистава виконає навчальну функцію, дорослим – нагадає, що намагаючись підлаштуватися під вимоги інших, не можна допускати втрати особистості
Читайте також:
- Вистава-горор за повістю Забужко: у Луцьку виступив Харківський театр ляльок імені Афанасьєва
