У Волинському драмтеатрі відбулися перші покази вистави «Леся»У Волинському драмтеатрі – прем’єра вистави«Леся» у режисурі Олександра Самусенка
Перші покази відбулися 27 та 29 березня. Спектакль побачила й журналістка Район.Культура.
Вистава за п’єсою «Олеся» Марка Кропивницького розповідає про стосунки всередині та назовні сім’ї Балтізів. Колишні слуги боярина після проведення земельної реформи отримують у володіння землю свого пана й тепер прирівнялися до вищої верхівки суспільства. Тепер сімейство не потребує тяжко працювати задля шматка хліба, а отже може присвятити свій час іншим думкам, переживанням, планам.
Головна героїня твору Леся цей час використовує на значно благородніші думки, аніж її родина. Мовляв: «Коли б поробила щодня до втоми, наприклад, тягаючи горшки з печі та в піч або хліб вимішуючи – не заморочувалася б».
Та Лесю непокоїть, що земля несправедливо дісталася у руки батькам – її придбали на торгах за удвічі меншу ціну. Схему нечесного отримання майна вона показує батькам і гостям через власну виставу, де цитує шекспірівське «To be or not to be».
Розбіжності головної героїні виникають і в поглядах з іншими жителями села, які достаток ставлять вище за внутрішню свободу.
Оригінальний твір не має швидких та яскравих поворотів сюжету, дій персонажів. Драму «рухає» інтелектуальний, міжособистісний конфлікт, який розкривається через діалоги, підсвічуючи характери дійових осіб, їхні прагнення та мотиви.
Можливо, сучасному глядачу було б складно понад дві години слухати героїв про їхню правду життя. Але режисер наситив постановку новими символами, швидкими переходами з однієї сцени в іншу і поверненнями в попередню, забезпечивши глядачеві, що нудно йому принаймні не буде. Хоча, можливо, сприймати змінену постановку буде не легше, бо доведеться розшифровувати для себе ці послання.
Так, у виставі з’явилися нові образи (Леся Українка – не як окрема дійова персона, а все-таки більше як символ, що має чимало споріднень із головною героїнею), персонажі (Кацап). Окремим героєм у спектаклі став батіг – не лише для демонстрації підневольності селян до своїх панів, а й для показу, як суспільна думка тиснула на заможних представників населення.
Дещо змінилися й стосунки між персонажами. Зокрема, режисер вирішив справедливим показати розгульний спосіб життя не лише глави сім’ї, а й його дружини, звівши її з лакеєм.
Тож вистава Олександра Самусенка не є точним відтворенням тексту. Ба більше, у ній простежується і зміщення акцентів. Якщо в оригіналі Олеся прагнула служити людству, постановила собі стати фельдшеркою й молила батьків відпустити її на навчання, то у прочитанні Самусенка, звісно, згадка про медичні курси є, але наприкінці вистави вона бере до рук не колби й не мазі, а зброю.
За характером драматичний твір набуває ще більшої напруженості на сцені через додавання містики, символів (наприклад, заможних панів у кріслах колісних, що тримають білі квіти в руках) та зміненого фіналу. Це жорстокіша версія «Олесі» Кропивницького, утім зовсім не гірша.
Майбутнім відвідувачам вистави радимо бодай ознайомитися з твором Кропивницького – так перегляд спектаклю може принести ще більше естетичного задоволення та допоможе підготуватися до розмови, яку хотіли з нами завести автор і режисер.
Тіна МАРКО
