Житель селища Колки на Волині, ветеран Олександр Миронюк, боєць 14-ї бригади після важкого поранення на фронті втратив ногу, переніс понад 17 операцій і проходив тривале лікування та реабілітацію.
Як триває його шлях відновлення та з якими викликами ветерану доводиться стикатися тепер, розповідає «Нова доба».
Після тривалого лікування Олександр Миронюк нині проходить реабілітацію у львівському центрі Superhumans Center. Потрапити на відновлення допомогла місцева фахівчиня із супроводу ветеранів Яна Васюхник, яка займалася записом і документами ще на початку весни, однак через великі черги довелося трохи почекати.
У центрі пан Олександр отримав тимчасовий протез і вчиться ходити заново. Каже, що процес непростий і потребує великого терпіння, адже основною проблемою залишається травмована права нога.
– Найважче зараз – коліно. Воно погано згинається. Треба довести хоча б до 90 градусів, а поки маю десь 70. Ще треба попрацювати, – розповідає він.
У центрі чоловік перебуває вже кілька тижнів. Спочатку пересувався з двома милицями, нині намагається ходити з однією.
Водночас біль і навантаження поки не дозволяють довго залишатися на ногах.
– Очі бояться, а ноги роблять, – жартує ветеран. – Потрохи виходить. Але більше двох-трьох годин на день ходити не можу – сильно болить коліно.
Тож частину часу він усе ще користується кріслом колісним. Попереду – тривалий процес відновлення, який може зайняти щонайменше рік.
Протез, який має зараз, – механічний і тимчасовий. У майбутньому Олександр сподівається отримати сучасніший – із електронним колінним суглобом, що значно полегшує рух.
– Чим краще коліно, тим легше ходити: і по сходах, і по нерівностях. Від нього багато залежить, – зазначає Олександр Миронюк.
Водночас лікарі не виключають, що через складність військової травми може знадобитися операція із заміни суглоба. Однак чоловік налаштований максимально розробити ногу самостійно.
– Стараюсь обійтися без операції. Працюю, гну ногу, скільки можу, – продовжує він.
За його словами, у цьому центрі створені всі умови для відновлення: сучасне обладнання, професійні реабілітологи та психологічна підтримка. Тут проходять лікування як військові, так і цивільні, зокрема й діти.
– Багато хлопців уже за кілька тижнів стають на ноги. Це дуже мотивує, – говорить ветеран.
Попри труднощі, Олександр не втрачає сили духу. Після пережитого на фронті нинішні випробування сприймає по-іншому: «Після війни це вже «квіточки». Треба терпіти і працювати».
Чоловік поступово облаштовує свій будинок у Колках: перекрив дах, зробив електричне опалення, адже фізично носити дрова поки не може. Втім, більшість робіт ще попереду.
Читайте також:
- «Мене витягнули з пекла»: поліцейський-доброволець з Волині розповів про бойовий шлях, поранення і реабілітацію
- «Я поруч, я пишаюся вами і люблю»:історія воїна з Волині Руслана Лужанцова
- Юна волонтерка з Волині допомагає військовим: збирає тисячі гривень на дрони
