У невеликому селі Цміни Маневицької селищної громади будинок культури сьогодні виходить далеко за межі звичного уявлення про місце для концертів і свят. Тут він перетворився на справжній осередок життя громади – простір, де переплітаються культура, волонтерство, підтримка військових і збереження традицій.
У час війни такі заклади стають важливими точками опори для людей, які шукають єдності, взаємодопомоги та відчуття спільної мети. Про це розповідає Район.Маневичі.
Під керівництвом Людмили Мельник яка поєднує роль директорки, багатодітної мами та волонтерки, будинок культури в Цмінах набув нового змісту.
Це місце, де організовують благодійні ініціативи, допомагають військовим, проводять пам’ятні заходи та формують локальний простір підтримки для жителів різного віку.
Попри складні реалії воєнного часу, тут не зупиняється культурне життя. Навпаки – воно стає ще більш осмисленим і згуртовуючим. Саме через такі сільські осередки громада зберігає свою ідентичність, пам’ять і традиції.
За словами Людмили, сучасний директор будинку культури виконує значно більше функцій,
ніж кілька років тому.
«Зараз ми повинні організовувати благодійні концерти, співпрацювати з військовими, волонтерами, місцевою владою. Найголовніше – зберігати культурну спадщину та підтримувати людей», – говорить вона.
Окрім організації культурних заходів, працівники закладу займаються волонтерською діяльністю. Тут збирають допомогу для військових, долучаються до зборів продуктів для захисників.
Важливою частиною роботи залишається співпраця зі школою та старостинським округом. Спільними зусиллями у селі проводять пам’ятні заходи та патріотичні акції. Так, до Дня пам’яті та примирення Людмила разом з учнями Цмінівського ліцею висаджували квіти біля пам’ятника загиблим.
Особливе місце в роботі закладу займає вшанування пам’яті військовослужбовців. Цьогоріч у будинку культури організували захід до річниці повномасштабного вторгнення та відкрили дошку пам’яті захисникам громади. На подію запросили родини військових, представників школи, духовенства та місцевої влади.
Водночас працівники культури намагаються й підтримувати українські традиції. Одним із таких заходів стало святкування Масляної.
Людмила разом з бібліотекаркою Ларисою Цівчик та техпрацівницею Галиною Швець одягнули традиційний український одяг, зав’язали хустки та пригощали жителів села млинцями з різними начинками.
За словами Людмили, такі події допомагають згуртувати людей, й нагадують про багатство української культури та звичаїв, які важливо зберігати і передавати наступним поколінням.Значну роль у цьому відіграють соціальні мережі. Через них будинок культури інформує жителів про події, благодійні збори та культурні ініціативи. Це допомагає залучати до спільної роботи мешканців різного віку.
«Я хочу, щоб знали нашу націю, знали і пам’ятали. І, в основному, щоб село не забували», – говорить Людмила.
Попри виклики воєнного часу, сільський будинок культури залишається місцем, де об’єднується громада. Тут допомагають військовим, зберігають пам’ять про полеглих, підтримують традиції та доводять: життя українського села не зупиняється навіть у найскладніші часи.
«Мені хочеться, щоб люди пам’ятали: село – це не остання ланка. Все починається з малого. Ми повинні берегти свої традиції, свою культуру і розповідати про Україну», – переконана Людмила Мельник.
