Фахівці із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у громадах – це перші люди, до яких звертаються захисники після повернення з фронту. Вони стають містком між цивільним життям, медичними закладами та соціальними гарантіями. Проте, щодня пропускаючи крізь себе сотні кризових історій, важкі психологічні травми та навіть суїцидальні наміри, ці спеціалісти самі опиняються на межі глибокого професійного вигорання та психологічного колапсу.
Аби дати фахівцям дієві інструменти самозахисту та навчити їх правильної комунікації, на Волині запустили унікальну доказову програму «Вектор стійкості».
Про передумови створення програми, унікальний настільний посібник, «битву титанів» під час розробки та перші результати інтенсиву, який стартував у санаторії «Лісова пісня» на Шацьких озерах, журналісти видання Район.Медицина поспілкувалися з керівницею проєкту, співзасновницею ГО «Українська асоціація захисту здоров’я "Марлог Кадуцей"» Наталією Поповою.
Запит, народжений болем: «Моя психіка не витримує»Як і більшість ініціатив організації «Марлог», проєкт «Вектор стійкості» виріс із реального та дуже гострого запиту знизу.
Під час реалізації попереднього проєкту «Сили двох» (психологічна реабілітація ветеранських родин у Тернополі керівники зіштовхнулися з кризою: досвідчені, місійні фахівці із супроводу, які самі пройшли війну, заявляли про намір покинути свою місійну професію.
«Ми запитали у них: чому? Чому виникає бажання піти, коли за кожним із вас стоять сотні ветеранів? – пригадує Наталія Попова. – Одному з них було настільки важко, що він відповів: "Я не можу впоратися із собою. Мені погано, я вигорів. До мене ж не приходять із радістю – приходять із бідою та проблемами, в агресивному стані. В мене немає інструментів самозбереження і самодопомоги . Коли я сам був ветераном, я був точно таким же. Тепер я чую це з іншого боку столу, і моя психіка не витримує. Приходжу додому – агресивний, не сплю, живу цими переживаннями"».
Щоб підтвердити системність цієї проблеми, у березні 2026 року команда «Марлог Кадуцей» провела масштабне опитування 480 фахівців із супроводу ветранів у семи областях України (Хмельницькій, Херсонській, Тернопільській, Миколаївській, Запорізькій, Вінницькій та Волинській
Статистика,
що шокує: реалії роботи фахівців із супроводу в УкраїніРезультати дослідження виявилися критичними:
- 66% опитаних фахівців постійно відчувають емоційне виснаження через роботу з кризовими кейсами.
- 89% гостро потребують навчання дієвим психологічним технікам та вдосконалення комунікації з ветеранами.
- 59% хочуть звільнитися після складних емоційних ситуацій, попри достатньо високу заробітну плату.
- І лише 16% мають реальний доступ до індивідуальної чи групової психологічної підтримки для себе.
Чому пілотний проєкт розпочали саме з Волині?На Волині цифри виявилися ще більш приголомшливими. У регіоні, звідки дуже багато людей пішли боронити країну добровольцями, без військового досвіду, більшість фахівців із супроводу – це безпосередньо учасники бойових дій, люди з інвалідністю внаслідок війни або члени родин військовослужбовців. Це люди, що пішли працювати на посаду з місією реально допомагати.
Опитування на Волині показало:
- 79% фахівців мають бажання звільнитися після складних кейсів.
- 84% перебувають у стані емоційного виснаження.
- 100% тотально потребують навчання практичним психологічним навичкам.
- Тільки 10% мають бодай якусь допомогу для відновлення власного ресурсу.
Саме тому команда Марлогу,
спільно з травмотерапевтами і науковцями, розробила проєкт «Вектор стійкості», який підтримали та в партерстві ГО «Українська асоціація захисту здоров’я «Марлог-Кадуцей»» реалізовують Міністерство у справах ветеранів України, американський фонд «Nova Ukraine», Волинська ОВА та управління ветеранської політики Волинської ОВА.
Три етапи до стійкості та посібник, який «зітруть до дір»Програма «Вектор стійкості» розрахована на 44 академічні години (39 годин – офлайн-інтенсив, п'ять годин – онлайн-формат). Головною метою є створення та апробація системної психологічної підтримки та професійного розвитку фахівців із супроводу ветеранів у Волинській області, що через навчання навичкам ефективної взаємодії з ветеранами, саморегуляції та профілактики вигорання забезпечить їхню професійну стійкість, знизить рівень вигорання та звільнень, що своєю чергою сприятиме покращенню якості діючих послуг для ветеранів, членів їхніх сімей та родин загиблих захисників.
А також об'єднати людей у групи самодопомоги за принципом «рівний-рівному», щоб вони залишалися опорою один для одного і після завершення навчання.
Групи формують по 20 людей – це найбільш комфортна кількість для роботи травмотерапевтів.
Загалом навчання складається з трьох послідовних етапів:
Перший – практичний інтенсив: триденний офлайн-тренінг (лекції, практичні вправи, групова робота, що сумарно охоплюють 32 академічні години).
Другий етап – інтервізії, в якій впроваджується групова онлайн-робота з травмотерапевтами, спрямована на детальний розбір реальних складних кейсів із практики.
Третій – підсумковий етап: це регіональний форум для випускників проєкту в Луцьку фінальна практична сесія, тестування та вручення сертифікатів ЄКТС про підвищення кваліфікації.
Програму ведуть висококласні фахівці: травмотерапевти з військовим досвідом Ігор Холодило та Ірина Смоляр а також клінічна психологиня, арт-терапевтка Вікторія Малімон Окрім важкої психологічної роботи, вечорами для учасників проводять сесії арттерапії для розвантаження.
«Найскладнішим для мене як керівника було відібрати "золоті зерна" знань. Наша команда травмотерапевтів має колосальний досвід і фах, – вони навчалися за американською програмою “Open Doors",
стажувалися у фахівців Франції, Ізраїлю, Японії Кожен хотів дати максимум. Це була справжня битва титанів – як вмістити цей масив знань у три дні офлайну, адже люди займалися з 9 ранку до 10 вечора!», – зізнається Наталія Попова.
Додатково, команда створила унікальний доказовий настільний посібник для фахівців із супроводу.
«Сподіваюся, що він буде затертий до дірок, – переконана Наталія. – Там простою мовою розписано все: як вивести людину зі ступору, як заспокоїти агресивного ветерана, як розпізнати суїцидальний намір чи зрозуміти, що людині потрібно просто виговоритися. Травмотерапевти розписали навіть конкретні фрази-маркери та покрокову маршрутизацію: як визначити рівень психологічного провалу і куди направити людину – до психолога, травмотерапевта чи викликати "швидку"».
Програма є офіційно сертифікованою МОЗ та МОН України, тож фінальні сертифікати ЄКТС стануть для учасників офіційним підтвердженням підвищення кваліфікації.
Чому обрали Шацьк та які плани на майбутнє?Перший етап проєкту реалізують на базі санаторію «Лісова пісня» у Шацьку Наталія Попова пояснює цей вибір якісною співпрацєю з Волинською ОВА та управлінням з питань ветеранської політики,
а ще – партнерською гнучкістю санаторію «Лісова пісня»: тут забезпечили комфортні зали, якісне харчування та повне оснащення під запити травмотерапевтів. Окрім того, близькість озера Пісочне та Світязь дозволяє виснаженим учасникам бодай трохи відпочити психологічно наприкінці важкого дня.
Проєкт на Волині є пілотним, але організатори вже планують масштабувати його на всю Україну. Постійний партнер проєкту – Американський фонд «Nova Ukraine» – вже погодив фінування програми у наступному регіоні – Запорізькій області. Там ситуація не менш критична: діють понад 60 релокованих громад, а фахівці із супроводу страждають від вторинної травматизації через постійні ворожі обстріли.
Своїми враженнями від тренінгу поділилася з журналістамиСвітлана Терещук фахівчиня із супроводу ветеранів із Шацької громади.
«Тренінг дуже цікавий і змістовний. Багато інформації ми вже чули раніше, але тут ці знання накладаються одні на одні, трансформуючись у практику та реальний досвід. Тренери надзвичайно фахові. Нас, тих, хто прийшов у цю професію першими, часто називають "динозаврами" – нам було дуже важко працювати, бракувало досвіду та інформації.
Цей тренінг – можливість підтримати один одного, висловити свої відчуття, поділитися болем і запитати поради в конкретних ситуаціях. Нам, по суті, дали в руки інструмент, як нам вижити далі. Серед нас багато тих, чиї рідні зараз воюють, є й колишні військовослужбовці. Їхній досвід ми маємо враховувати першочергово і так само маємо тримати їхній тил», — ділиться Світлана.
Своєю чергою Наталія Попова зазначає: дуже хоче дочекатися тих часів, коли до фахівців із супроводу ветеранів прийдуть ветерани та ветеранки з радісними новинами та будуть ділитися своїми успіхами та досягненнями.
