Жителька Любешова Світлана Боснюк перетворила любов до рідного краю на справу життя. Вона не лише доглядає ягідні плантації та виготовляє натуральну продукцію під власним брендом, а й колекціонує старовинні рушники, кожен із яких має свою унікальну історію.
Уже багато років волинянка вирощує полуницю, малину, лохину, ожину. А паралельно збирає старовинні рушники, зберігаючи історію та пам’ять поколінь. Кілька років тому відкрила ще одну важливу сторінку свого життя – створила власний крафтовий бренд «Біле латаття Волині», під яким виготовляє натуральні трав’яні чаї та пастилу, пишуть на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».
Понад сто рушників із птахамиУ приватній колекції жінки – більше сотні старовинних рушників із різних куточків України. Усі вони особливі, але об’єднані однією спільною рисою – на кожному живуть птахи. Поміж мережаних орнаментів, квітів і візерунків розправляють крила голуби, півні, ластівки, солов’ї, лелеки й навіть павлини.
Любов до старовинних вишиваних речей у Світлани Боснюк зародилася понад двадцять років тому. Відтоді вона почала шукати давні рушники,
берегти їх, розпитувати про історії їхнього походження. Із роками це захоплення лише міцнішало.
– Чому саме рушники з птахами? Бо я дуже люблю птахів. Ми живемо між ними, а вони – між нами. І колись наші бабусі та прабабусі завжди знаходили для них особливе місце на рушниках. Якщо на самому рушнику немає вишитої пташки, то вона неодмінно є на мереживі, на «гарунку», як колись казали в нас, – розповідає пані Світлана.
У її колекції – рушники різних років, технік і кольорів. На деяких майстрині залишали навіть дату створення. Тому нині серед експонатів є полотна 1917 року, рушники 1960-х та інших періодів. Особливе місце займають ті, які походять із родини самої колекціонерки.
– Любов до рукоділля передавалася у нас із покоління в покоління. Власне, із родинних рушників усе й почалося, – каже вона.
Деякі рушники потрапляли до її рук випадково, інші доводилося шукати роками. Та нині жінка мріє не просто збирати їх, а й записати історії багатьох полотен. Бо за кожним – людські долі, дороги та пам’ять. Особливо дорогим для неї став рушник із Донеччини.
– Сам рушник родом із Волині.
Він витканий нашою волинською технікою «саврето», а колись був перевезений на Схід. Уже там, на Донеччині, на ньому вишили гладдю квітку. А тепер завдяки добрим людям він знову повернувся на Волинь. Цей рушник 1917 року, і вишитий він не на льоні, а на конопляному полотні. Я називаю його «кам’яна квітка». Це рушник – захід і схід разом, – із захопленням ділиться Світлана Боснюк.
Не менш цікаві, каже вона, рушники із Сумщини, де жінки вручну в’язали дивовижні мережива й обов’язково вплітали в них птахів. І що більше колекціонерка вивчає старовинні полотна, то сильніше переконується: рушники, як і люди, завжди мандрували Україною.
– Тому не можна категорично казати: це лише волинський рушник чи лише харківський. Колись моя бабуся їздила на Харківщину, брала там рушник на взірець, а потім вишивала його вже в Залаззі. Одним словом, Україна єдина. У рушниках, у птахах, у всьому, – говорить вона.
І саме війна, переконана Світлана Боснюк, особливо гостро нагадала українцям, наскільки важливо берегти свою культурну спадщину.
Поліські трави стали справою душіЩе одне велике захоплення Світлани Боснюк народилося серед нашої унікальної природи — поміж лугів,
боліт, пахучих трав і ягідників.
Перші знання про трави вона переймала ще від бабусі із Залаззя, яка добре знала рослини, вміла збирати їх та готувати чаї. Саме ті дитячі спогади й любов до природи з роками проросли у справжню крафтову справу.
– Ми живемо серед такої гарної та унікальної природи, то чому б не використовувати її дари? Спочатку чай почали робити для себе, експериментували з різними пропорціями. А коли виникла думка виготовляти його на продаж, то розуміли, що найважливіше це не нашкодити людям. Бо кожна рослина має і свої протипоказання. Так шляхом проб ми й знайшли саме ті рецепти, які смакують людям і приносять користь, – розповідає пані Світлана.
Створення трав’яного чаю – процес тривалий і дуже кропіткий. Кожну рослину потрібно зібрати у правильний час, висушити й поєднати з іншими інгредієнтами. Наприклад, м’яту для своїх чаїв Світлана Боснюк заготовляє лише в особливому місці – у найнижчій точці біля Сваловичів, де Стохід впадає у Прип’ять.
– Вона там має зовсім інший аромат і смак. Шипшину теж потрібно збирати лише в певний період, на самому початку цвітіння.
Тому її й називають цнотливою шипшиною. Саме тоді вона має особливий запах і смак. Іван-чай збираємо на наших луках і обов’язково ферментуємо. А чебрець для чаю треба брати лише луговий. Той, що росте в лісі, ідеально підходить до м’яса, – із захопленням ділиться вона.
Окрім чаїв, під брендом «Біле латаття Волині» виготовляють і пастилу. Усі ягоди для неї вирощують самі на власних плантаціях полуниці, малини, лохини та ожини, які доглядають уже багато років.
Мирослава Струк.
Читайте також:
- Захоплення переросло у справу життя: волинянка 20 років вирощує квіти і створює з них вишукані композиції
- Як правильно збирати та сушити лаванду: секрети, які збережуть колір, аромат і користь рослини
- Навчилися вирощувати лохину за кордоном і відкрили власний бізнес - історія успіху подружжя з Волині
