У Луцьку зустріли Олександра Пришка, який повернувся з російського полону після понад 4 роківУ Луцьку 3 серпня на Замковій площі тепло й з вдячністю зустріли українського захисника Олександра Пришка із села Тарасове, який повернувся додому після понад чотирьох років російського полону.
Про це інформують кореспонденти Район.Луцьк.
Воїн 204-ї бригади тактичної авіації, 1990 року народження, повернувся на рідну землю 26 червня. Його зустріч стала щемливою та радісною подією для рідних, друзів, побратимів і всіх небайдужих.
Зустріти захисника на Замковій площі зібралися кілька десятків лучан із розгорнутими державними прапорами України, квітами й щирими обіймами.
Від імені Луцької міської територіальної громади Захисника привітав радник Луцького міського голови та депутат Луцької міської ради Роман Кравчук. Він подякував Олександру Пришку за мужність, незламність і відданий захист України, а також вручив йому подарунковий сертифікат від громади.
Після повернення до рідного міста Олександр Пришко поділився першими враженнями. За його словами, за 1744 дні відсутності Луцьк помітно змінився,
і ці зміни залишили приємні емоції.
«1744 дні я не був у Луцьку. Луцьк змінився. Приємно змінився, і мені дуже приємно повернутися додому», - сказав Захисник.
Він розповів, що протягом усього перебування в полоні його підтримувала думка про батька, який чекав удома та якому він хотів допомагати. До останнього ні він, ні його побратими не вірили, що їх везуть саме на обмін.
«За 100 метрів до кордону досі не вірилося. Повірили тоді, коли побачили наші прапори й перетнули кордон. Мені просто пощастило - я повернувся додому швидше. Я впевнений, що всі наші хлопці повернуться додому живими. Вірте. Усе буде добре», - наголосив Олександр Пришко.
Батько захисника, Микола Григорович також став на захист України з перших місяців повномасштабної війни. Будучи пенсіонером системи МВС, 1 березня він добровольцем вступив до лав Збройних сил України. Уже в травні виконував бойові завдання поблизу Лимана, не знаючи, що його син Олександр на той час перебуває в російському полоні. Про це він дізнався лише згодом.
«Я подумав: як я можу сидіти вдома, коли мої діти воюють? І пішов добровольцем першого березня,
а вже у травні був зі своїм батальйоном поблизу Лимана, захищаючи Батьківщину. А син уже на той час був у полоні, хоча я про це ще не знав», – пригадує чоловік.
Микола Григорович пригадав момент, коли дізнався, що його син повертається з російського полону.
«Коли почув, що він повернувся, розплакався. Два роки вже сліз не було, а після слів, що син перетнув кордон України, заплакав. Це емоції, які неможливо передати - їх треба відчути. Бажаю всім, хто чекає своїх близьких і рідних, пережити цю мить. Віра, молитва й батьківська любов тримали мене. Усі повернуться. Хочу і бажаю цього всім», – сказав Микола Григорович.
Завершилася зустріч теплими обіймами, щирими словами вдячності захиснику та спільною надією на те, що кожен український військовополонений якнайшвидше повернеться додому до своїх рідних.
