У Старій Синяві його знали: для когось він був здібним однокласником-медалістом, для когось - надійним колегою-інженером, а для дітей - люблячим батьком, для родини - надійним плечем.
Вчора громада віддала шану старшому лейтенанту Руслану Тарнавському, зустрівши кортеж живим коридором уздовж усього селища.
Люди різного віку, від школярів до літніх жителів селища, ставали на коліна, тримаючи в руках живі квіти й синьо-жовті стяги. Так громада прощалася зі своїм 50-річним Захисником.
Життя Руслана Тарнавського завжди було тісно переплетене з рідним краєм. Тут він закінчив школу зі срібною медаллю, сюди ж повернувся після навчання в Одесі. Багато років працював інженером електрозв'язку в «Укртелекомі», згодом - на підприємстві в Адамполі. Містяни згадують його як світлу, фахову людину, доброзичливого сусіда та турботливого батька для трьох своїх дітей - Назарія, Олександри та Артема.
Восени 2025 року Руслан Тарнавський став до лав Збройних Сил України. Попри статус обмежено придатного, він не залишився осторонь і ніс службу як офіцер управління 160-ї бригади. Згодом підрозділ перевели на Донецький напрямок - туди, де зараз найгарячіше.
19 серпня 2026 року серце захисника зупинилося через важку недугу.
Старосинявці ділили біль прощання із родиною Руслана - дітьми, братом Романом та всіма близькими. Прапори на траурному кортежі, квіти та сльози тих, хто знав Руслана особисто.
Честь Людині, Воїну, який чесно пройшов свій шлях до кінця!
Пам’ять жива…
