У День Незалежності України, 24 серпня, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків відзначив восьму річницю. Цього ж дня тут презентували новий аудіогід художньо-меморіальним музеєм Миколи Кумановського.
Проєкт створювали три місяці, досліджуючи архіви, творчість та біографію митця. На заході побував і кореспондент Район.Культура.
24 серпня у Музеї Корсаків було подвійне свято. Вісім років тому саме цього дня музей відкрив свої двері для відвідувачів. А цього року в День Незалежності тут вирішили говорити про людину, яка свого часу стала однією з причин появи цього простору – луцького художника Миколу Кумановського.
«Вітаємо всіх з Днем Незалежності. Це, звичайно, велике щастя, що ми відносно під мирним небом зустрілися в нашому музеї, що ми маємо можливість чесно говорити про мистецтво, дивитися твори, насолоджуватися, продукувати наше мистецтво і нашу державу», – звернулася до присутніх мистецтвознавиця Зоя Навроцька.
Зоя НавроцькаДля музею ця дата має особливе значення. Керуюча партнерка музею Леся Корсак розповіла, що музей свідомо відкривали саме 24 серпня – у День Незалежності України.
«Ми вірили, що ця дата ніколи не загине. І так само не загине наш музей, буде завжди існувати», – сказала вона.
Леся КорсакЗа вісім років Музей Корсаків став одним із помітних культурних просторів Луцька. Леся Корсак розповіла, що музей увійшов до п’ятірки найбільш відвідуваних локацій міста, а загальна кількість відвідувачів за роки роботи вже вимірюється сотнями тисяч. Вона згадала і символічність цьогорічної дати: вісімка нагадує знак нескінченності.
«Хочеться дійсно, щоб наш музей жив нескінченно і щоб кількість наших відвідувачів, поціновувачів мистецтва збільшувалося, тому що якраз музейні інституції покликані для того, щоб міняти цей світ», – зазначила Леся Корсак.
Історія музею, яка почалася з однієї картиниСьогодні у Музеї Корсаків – тисячі квадратних метрів виставкового простору. Але починалося все значно скромніше. Історію появи музею Леся Корсак пов’язує саме з Миколою Кумановським.
Колись у кабінеті Віктора Корсака висіла одна картина художника - робота із серії «На водах» із трьома ангелами. Її подарували Віктору на День народження. Картина привернула увагу одного зі знайомих подружжя,
який добре розбирався у мистецтві. Він попросив придбати для нього будь-яку роботу цього художника. Корсаки вирушили до Кумановського – і повернулися не з однією картиною.
«Ми пішли і купили 27 картин за перший приїзд. Ми навіть не знали, для чого ми їх купили. Ми просто не могли вибрати», – згадувала Леся Корсак.
Кумановський запропонував: якщо подобається – можна забрати все.
Поступово з’являлися нові роботи. Живопис змінювала графіка, акварелі, начерки. Колекція росла настільки, що одного дня постало просте питання: навіщо тримати ці твори там, де їх майже ніхто не бачить?
Так виникла ідея створити галерею. Спочатку був один зал. Потім з’явився другий. Згодом стало зрозуміло, що і цього недостатньо. Так галерея переросла у музейний простір, який сьогодні займає близько 12,5 тисячі квадратних метрів.
«Фактично саме картини Кумановського, саме його мистецтво наштовхнули нас на створення спочатку галереї. Тому що ми, розумієте, лікарі за фахом, і просто боялися одразу сказати, що будемо робити музей», – розповіла Леся Корсак.
За її словами, сам Кумановський також відчув,
що його творчість може бути збережена і представлена ширшій аудиторії.
Художник, який змушував думатиМикола Кумановський працював у різних жанрах і техніках. Він створював живопис, графіку, акварелі, скульптуру, інсталяції та колажі. Був ілюстратором книг, працював у сценографії, викладав.
Та головним для нього залишалося мистецтво як спосіб говорити про людину.
Зоя Навроцька наголосила: творчість Кумановського складна і філософська. Його роботи не створені лише для того, щоб прикрашати простір.
«Твори Кумановського – це не хатня творчість. Це не для краси. Це твори, які заставляють думати. Заставляють вчитися, думати: а що художник хотів сказати? А чому він так саркастично це закрасив?» – пояснювала мистецтвознавиця.
Сам художник визначав напрям своєї творчості як метафоричний реалізм. У його роботах, за словами учасників події, звичайні та конкретні речі перетворюються на привід говорити про значно ширші теми – людину, її духовність, недосконалість, історію, суспільство і час.
«Він не просто створив напрям в мистецтві. Він створив навколо нього цілу філософію»,
– наголосила Леся Корсак.
Три місяці, щоб зібрати історію в один маршрутСаме цю багатошаровість творчості тепер намагається провести відвідувача через аудіогід. Над ним працювали близько трьох місяців. Команда досліджувала архівні матеріали, роботи художника, його біографію, творчі періоди та історії, пов’язані з окремими творами.
Аудіогід присвятили 75-річчю від дня народження Миколи Кумановського. У музеї кажуть, що це ще одна можливість поглянути на творчість художника не лише через його роботи, а й через історії, образи та теми, які стоять за ними.
Маршрут допомагає уважніше прочитати мистецький світ Кумановського та краще зрозуміти особливості його творчості. Створення аудіогіда стало частиною ширшої роботи музею над доступністю мистецтва.
Проєкт реалізували в межах музейної ініціативи «Освітній безбар’єрний хаб “Мистецтво для всіх”» за підтримки Швейцарії у межах Швейцарсько-українського проєкту UCORD «Згуртованість та регіональний розвиток України».
Грантову частину програми впроваджує Національна установа розвитку.
«Ми досліджували архіви, роботи автора і взагалі маршрути,
пов’язані з серіями та біографічними історіями життя митця», – розповіли під час презентації.
Аудіогід побудований як маршрут експозицією. Відвідувач може пройти його послідовно або самостійно обирати, які історії хоче слухати. Тобто музей пропонує й екскурсію, й можливість залишитися з мистецтвом наодинці – у власному темпі.
Для цього достатньо відсканувати QR-код. Аудіогід доступний на платформі Izitravel. Але головною особливістю нового проєкту став не лише текст. Команда використала архівні відеозаписи та інтерв’ю Миколи Кумановського, щоб відвідувачі могли почути його голос.
Архівні відеозаписи«Ми використали архівні відеозаписи, інтерв’ю Кумановського і звідти взяли цитати, його голос. Це допоможе вам трошечки наблизитися – для тих, хто не був знайомий з митцем, – до його особистості і трошечки більше дізнатися про нього», – розповіли під час презентації.
Після цих слів у залі прозвучав голос самого художника. І на кілька хвилин присутні слухали вже не розповідь про Кумановського, а самого Кумановського.
«Я знаю свою групу крові»Після презентації відвідувачі вирушили на кураторську екскурсію.
Зоя Навроцька ділилася особистими спогадами про художника. Згадала, зокрема, розмову, яка відбулася після його повернення зі США.
Вона запитала, чому Кумановський не залишився там. Відповідь була короткою: «Я добре знаю свою групу крові і я знаю, де мені треба бути і де мені найкраще».
ЕкскурсіяДля Зої Навроцької ця фраза багато говорить про самого художника. У ній вона побачила патріотизм, який не потребував гучних декларацій. Кумановський, за її словами, вірив в Україну і в те, що колись вона стане такою, якою він її уявляв.
Водночас мистецтвознавиця застерегла від іншого – від спроб зробити з художника бездоганний символ.
«Я кожного разу застерігаю, що, розповідаючи про здобутки, про неймовірні пошуки цього художника, нашого сучасника, щоб ми не перетворили його на бронзовий монумент», – сказала вона.
На думку мистецтвознавиці, важливо, щоб Кумановський залишався живою людиною.
«Я дуже не хочу цього. Я хочу, щоб він був живою людиною в очах його сучасників, щоб він був живою людиною в юних, молодих людей, які тільки знайомляться з його творчістю», – додала вона.
Кумановський був різним. За словами Навроцької, він міг бути брутальним, зверхнім, іронічним і навіть цинічним. Міг робити помилки й страждати через них. Але водночас залишався людиною надзвичайно тонкої душі.
Цю суперечливість, на її думку, можна побачити і в його роботах.
«Оця неоднозначність, оце балансування на межі дозволеного – недозволеного. Це ходіння по лезу ножа. Це можливе і неможливе», – так описала вона одну з характерних рис його мистецтва.
Мистецтво, яке не дає готових відповідейМожливо, саме тому аудіогід не намагається просто «розшифрувати» кожну картину. Його завдання – дати відвідувачу ключі до творчості, а далі залишити місце для власного прочитання.
Серед робіт, про які можна почути під час маршруту, – графіка до «Кострубізмів» – авторської оповіді Кумановського, створеної на межі 1980-х – початку 1990-х років. Ця серія стала окремим етапом у творчості художника.
На перший погляд рисунки здаються легкими, спонтанними й навіть недбалими. Але за цією простотою – майстерність пера та продумана композиція.
У самому аудіогіді розповідають і про те,
як народилася назва «кострубізм», і про особливості цієї графіки. Це один із прикладів того, як новий маршрут дозволяє подивитися на твір, і зазирнути за його межі – у задум, контекст та історію створення.
«Ми хочемо, щоб голоси оживали»Для команди музею важливо було створити аудіогід, який працюватиме не лише як довідник.
«Тут у нас така історія про голоси, які оживають, які допомагають вам якось зануритися ближче, якось відчути», – прозвучало під час презентації. У випадку Кумановського це особливо важливо. Адже музей зберігає не тільки його картини.
Тут є меморіальні речі з майстерні художника, фотографії з домашнього архіву, особисті предмети, верстат, пензлі, олівці, чернетки із записами, оформлені ним книги та часописи з особистої бібліотеки.
Тому аудіогід фактично збирає в одну історію і творчість, і особистість митця.
Вісім років музею і пам’ять про художникаСерпень у Музеї Корсаків цього року присвятили Миколі Кумановському. У цей період поєднали одразу кілька дат: восьму річницю музею, десять років від дня смерті художника та його день народження, який припадає на 31 серпня.
Зоя Навроцька розповіла, що команда протягом місяця працювала над новим осмисленням експозиції, дослідженнями та популяризацією творчості Кумановського.
Окремо музей працює над великим альбомом його творів. Пам’ять про художника тут намагаються зберігати не лише через експонати, а й через постійну розмову з глядачем. І новий аудіогід – частина цієї розмови.
Він дозволяє відвідувачу прийти до музею тоді, коли зручно, самостійно пройти залами, зупинитися біля роботи, послухати її історію, почути голос художника – і піти далі.
А після презентації аудіогіда гості музею саме так і зробили: разом із Лесею Корсак та Зоєю Навроцькою вирушили в експозицію. Цього разу – без навушників і QR-кодів. Живою розмовою.
Про людину, яка багато років тому своїми картинами допомогла народитися музею. І про художника, чий голос тепер знову можна почути.
