У кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку відбулося відспівування полеглих в російсько-українській війні захисників – Вадима Попишева й Артема Біломоїна
В останню дорогу чоловіків проводжали у середу, 9 вересня, повідомили на сайті Луцької міської ради.
Біломоїн Артем Миколайович народився 16 березня 1989 року в Луцьку, де минули його дитинство та шкільні роки. Тривалий час працював за кордоном.
У 2023 році повернувся додому, щоб стати на захист рідної землі. Загинув 1 вересня 2026 року в районі міста Лозова Харківської області під час виконання обов’язків військової служби.
Друзі Юрій і Віталій які прийшли провести Артема в останню дорогу, згадують його теплими спогадами.
«Нас об’єднувала дружба, жили в одному дворі, все дитинство – разом. Артем був вірним і справжнім другом», – розповів Віталій.
«Артем був хорошим і надійним другом, росли разом, не хочеться вірити, що так сталось, що його життя обірвалося», – додав Юрій.
Згадує Артема добрим словом і його сусідка пані Любов, з якою попри різницю у віці, любили поспілкуватися.
«Артем був дуже доброю і хорошою людиною.
Часто спілкувалися з ним. Він шкодував мене, був дуже співчутливим. Пішов на війну добровольцем. Востаннє бачились в червні, коли Артем був вдома у відпустці. Постояли, поговорили. Ми часто мали щирі розмови з ним. Казав: так хочеться ще побути вдома, але потрібно їхати. Навіть коли був на війні – зателефонував мені, це так тоді розчулило. Дуже шкода, що так сталося», – поділилася пані Любов.
У Артема залишилися мама Ірина Валеріївна та брат Максим
Артема Біломоїна поховали на кладовищі у селі Боратин
Попишов Вадим Леонідович народився 8 червня 1976 року в Луцьку. Тут виріс і навчався. Загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Приютне Пологівського району Запорізької області.
Сусідка Вадима Попишева пані Інна згадує його як добродушну людину, веселого і привітного. Завжди йшов на поступки, нікому не відмовляв. Мав хорошу спеціальність. Працював токарем. До війни їздив на заробітки в Польщу.
«Коли був у відпустці, заходив до нас в гості, поспілкувалися. Два роки вважався зниклим безвісти, за цей час на зв’язок не виходив і ніхто не знав про нього жодної звістки. Результати досліджень ДНК експертизи, на жаль, підтвердили загибель Вадима. Дуже шкода», – поділилася лучанка.
Рідні розповіли, Вадим дуже любив свою доньку Дар’ю підтримував тісний зв’язок, завжди допомагав.
Вадима Попишева поховали в секторі почесних поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа
Попрощатися з полеглими захисниками, провести їх в останню дорогу разом з рідними, друзями та побратимами прийшли представники міської влади.
