Творча подія «Жива пам’ять».У літературно-мистецькому просторі Моршинської громади відбувся захід, присвячений Дню захисників і захисниць України святу Покрови Пресвятої Богородиці та українському козацтву, – «Жива пам’ять».
Творча зустріч, що відбулась у готелі Оберіг в Моршині об’єднала військових, родини полеглих воїнів, митців та мешканців громади заради спільної мети – вшанувати пам'ять тих, хто віддав життя за Україну, та підтримати тих, хто продовжує боронити її зі зброєю в руках i творчим словом, повідомляє Район.Моршин.
Головними смисловими акцентами заходу стали експозиція пам’яті, присвячена полеглим захисникам, та презентація поезії військовослужбовця ЗСУ.
Модерувала захід керівниця КЗ «Централізована публічна бібліотека Моршинської територіальної громади», Наталя Янків.
«Жити за двох»: філософія пам’яті від матері захисникаОсобливе місце в експозиції посіли портрети та роботи, присвячені старшому солдату, оператору зв'язку 107-ї реактивної артилерійської Кременчуцької бригади Сергію Кобилкіну (позивний «Шаолінь»), який загинув унаслідок прямого влучання ворожого дрона.
Поруч із його образом були представлені вишиті роботи матері Василя Кецика – водія взводу радіаційного, хімічного та біологічного захисту, адже син понад усе любив мамине шиття, яке тепер стало символічним містком пам’яті між ними.
Ініціаторка платформи живої пам’яті «Філософія Шаолінь» та мати Сергія Кобилкіна, пані Катерина звернулася до присутніх зі зворушливим і мужнім словом:
«Мій єдиний син – неповторний, неординарний, воїн світла – поповнив небесні легіони. Коли прийшла ця звістка, я не могла в це повірити і змиритися з тим, що більше не почую його голос. З першого дня я сказала собі: «Ні, мій син буде зі мною, я буду жити за двох». Я почала робити те, чого, напевно, не робив ніхто: його портрети, прапор із його фотографіями, виходила на дорогу на хвилину мовчання. Для нас він живий, ми просто його не бачимо. Я проводжу живі уроки пам’яті і розповідаю не про те, як він загинув, а про те, як він жив і яким був. Це дуже важливо – знати, що це були реальні, прекрасні люди. Я закарбую його ім'я і постараюся прославити імена тих, завдяки яким ми живемо»,
– підкреслила Катерина Ільницбка.
«Слова тиші і грому»: поезія з бліндажа від Руслана Леськіва Руслан Леськів – військовослужбовець, молодший сержант, командир ракетно-артилерійської батареї, а також поет. У цивільному житті він працював відеооператором на телебаченні, а з початком повномасштабного вторгнення долучився до війська.
Його поетична творчість, як він сам розповів, активізувалася у 2022 році. Поштовхом стали емоції, переживання за родину та побачені кадри війни. Саме тоді він знову взявся за перо, а особисті переживання почали перетворюватися на вірші.
Учасникам заходу автор презентував власні поетичні доробки та збірку «Слова тиші і грому» Військовий поділився своїми роздумами про цінність людського життя, шану до полеглих та відчуття обов’язку перед тими, хто тримає найважчі ділянки фронту:
«Коли в моєму середовищі почали гинути перші знайомі та друзі, з'явилося це відчуття... Ті, хто на другій лінії, відчувають провину перед тими, хто на «нулі», а ті, хто далі – перед другою лінією. На таких заходах я завжди задаю собі питання, чи я достойний тут бути.
Але на певному етапі я зрозумів, що цю поезію писав не я сам – кожен із вас доклав сюди свою частинку. Вони живі, поки ми їх пам’ятаємо, адже немає нічого гіршого, ніж померти двічі: перший раз реально, а другий – коли тебе забудуть», – розповів поет.
Руслан Леськів також зачитав рядки зі свого нового вірша, присвяченого побратимам:
«Для мене честь йти поряд з вами шляхом розклеплених вітрів. Хай скалки тиші під ногами, і бурі хай звучать громами, щасливий я, що вас зустрів…»
Під час бесіди боєць згадав і про свою цивільну мрію, яка збулася на війні під час виконання бойового завдання на Херсонщині – збити ворожу ракету із ЗРК, за що й отримав державну нагороду, а також розповів про бойових побратимів Петровича та Віктора, які, попри відсутність «кінематографічної» зовнішності, є справжніми велетнями духу й тримають на своїх плечах позиції по 140 днів поспіль.
Музична репліка та тиша, що об'єднуєАтмосферу заходу гармонійно доповнила музична репліка від Юрія Янківа учасника та соліста гурту «Юрма». Акустичні звуки гітари та вірші, написані на коліні в бліндажах, злилися в єдиний ритм пам'яті.
Літературно-мистецький захід у Моршині став нагодою почути не лише поезію військового, а й особисті історії людей, для яких пам’ять про полеглих захисників є частиною щоденного життя.
За кожним іменем загиблого стоїть окремий всесвіт – із власними мріями, звичками, любов’ю та історіями. І завдання тих, хто залишається, – не дозволити цьому всесвіту зникнути з пам’яті.
Мистецтво не може повернути втрачених людей, але воно дає можливість зберегти їхні голоси, розповісти про них наступним поколінням і знайти слова там, де біль часто змушує мовчати.
