Волинський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця до військової частини щодо визнання протиправною бездіяльності, пов’язаної з ненарахуванням та невиплатою додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць за період відпустки для лікування після поранення, отриманого під час захисту Батьківщини.
Суть справиВійськовослужбовець звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану».
Позивач вимагав нарахувати та виплатити додаткову винагороду в розмірі, збільшеному до 100 000 грн у розрахунку на місяць, пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після поранення, потребу в якій було встановлено довідкою військово-лікарської комісії від 13 вересня 2024 року №753,
з урахуванням фактично виплачених сум.
Суд встановив, що позивач проходив військову службу з 18 березня 2024 року до 28 червня 2025 року. Цю обставину підтверджено копією військового квитка, і сторони її не заперечували.
9 липня 2024 року під час безпосередньої участі у бойових діях та виконання бойових завдань у складі аеромобільного батальйону військовослужбовець отримав вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення нижньої третини лівої гомілки, забій лівого гомілковостопного суглоба та пошкодження його капсульно-зв’язкового апарату.
Обставини отримання поранення підтверджувалися довідкою військової частини від 20 липня 2024 року №693/15306, у якій зазначено, що травму отримано під час захисту Батьківщини.
13 вересня 2024 року військовослужбовець пройшов медичний огляд позаштатною військово-лікарською комісією комунального підприємства «Володимирське територіальне медичне об’єднання» Володимирської міської ради.
У довідці ВЛК №753 зафіксовано вогнепальне осколкове сліпе поранення м’яких тканин нижньої третини лівої гомілки та лівого гомілковостопного суглоба з частковим пошкодженням п’яткового сухожилля,
наявністю сторонніх тіл, а також стан після первинної хірургічної обробки ран лівої гомілки, проведеної 2 вересня 2024 року.
Комісія встановила причинний зв’язок поранення із захистом Батьківщини. Водночас відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 4 липня 2007 року №370 травму було кваліфіковано як легку.
За результатами медичного огляду військовослужбовцю рекомендовано відпустку для лікування після поранення тривалістю 30 календарних днів відповідно до статті 81 графи II Розкладу хвороб.
Надалі представник військовослужбовця, адвокат Мандрик В.В., звернувся до комунального підприємства «Володимирське територіальне медичне об’єднання» із заявою про надання додаткового висновку щодо ступеня тяжкості травми, отриманої 9 липня 2024 року.
За результатами розгляду звернення лікарсько-консультативна комісія медичного закладу 10 грудня 2025 року ухвалила висновок, оформлений протоколом №125.
Комісія встановила, що відповідно до наданої медичної документації тривалість лікування військовослужбовця перевищувала 60 днів. З огляду на це ЛКК дійшла висновку,
що травму, зазначену в довідці ВЛК від 13 вересня 2024 року №753, необхідно вважати тяжкою відповідно до наказу МОЗ України від 4 липня 2007 року №370.
Таким чином, після первинної кваліфікації поранення як легкого медичним висновком від 10 грудня 2025 року було змінено ступінь його тяжкості на тяжкий.
17 березня 2026 року адвокат військовослужбовця звернувся до військової частини із заявою про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, за період перебування у відпустці для лікування після поранення тривалістю 30 календарних днів, рекомендованої довідкою ВЛК від 13 вересня 2024 року №753.
Представник позивача також порушував питання щодо включення військовослужбовця до наказу про виплату додаткової винагороди за відповідний період та направив військовій частині висновок лікарсько-консультативної комісії від 10 грудня 2025 року, яким ступінь тяжкості поранення було змінено.
Однак листом від 28 березня 2026 року №693/19085 військова частина повідомила, що згідно з довідкою ВЛК від 13 вересня 2024 року травма кваліфікується як легка відповідно до наказу МОЗ України №370,
а тому не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України №168 у частині виплати додаткової винагороди за період відпустки для лікування після тяжкого поранення.
Вважаючи таку відмову неправомірною, військовослужбовець звернувся до адміністративного суду.
Позивач наголошував, що отримання додаткового висновку лікарсько-консультативної комісії щодо ступеня тяжкості травми було необхідним для відновлення його права на отримання додаткової винагороди в розмірі, збільшеному до 100 000 грн у розрахунку на місяць, за період відпустки для лікування після поранення.
На його переконання, військова частина протиправно не врахувала медичний висновок, яким підтверджено тяжкий ступінь отриманої травми, та не здійснила відповідних нарахувань і виплат.
Ухвалою від 4 травня 2026 року Волинський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У зв’язку з відрахуванням судді зі штату суду було проведено повторний автоматизований розподіл справи. За його результатами справу передано судді Плахтій Н.
Б., яка ухвалою від 25 травня 2026 року прийняла її до свого провадження.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позиції сторінПредставник військової частини у відзиві на позов не визнав заявлених вимог та просив відмовити в їх задоволенні.
Відповідач посилався на те, що відповідно до первинної довідки військово-лікарської комісії поранення позивача пов’язане із захистом Батьківщини, однак за класифікацією тяжкості отриманих травм належить до легких.
Військова частина зазначала, що постанова Кабінету Міністрів України №168 передбачає виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн під час перебування у відпустці для лікування після поранення, контузії, травми або каліцтва лише у зв’язку з отриманням тяжкого поранення за висновком військово-лікарської, лікарсько-експертної або медичної комісії.
Оскільки, на думку відповідача, військовослужбовець перебував у відпустці для лікування після легкого поранення, правових підстав для виплати йому додаткової винагороди у зазначеному розмірі не було.
Натомість позивач наполягав, що висновком лікарсько-консультативної комісії від 10 грудня 2025 року ступінь тяжкості травми змінено на тяжкий, а тому він має право на отримання передбаченої постановою №168 додаткової винагороди за час відповідної відпустки.
[read_more ids="375628,375609"]
Позиція та висновки судуДослідивши матеріали справи № 140/5253/26, Волинський окружний адміністративний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх повного задоволення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд насамперед послався на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд врахував положення частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу», якою визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, пов’язаною з обороною України,
її незалежності та територіальної цілісності.
Також суд навів положення статті 12 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо забезпечення військовослужбовцям прав і свобод людини та громадянина, а також передбачених законом пільг, гарантій і компенсацій з огляду на особливий характер військової служби.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
Суд зазначив, що згідно з пунктами 2 і 3 цієї статті до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розмір грошового забезпечення залежить від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Абзацом другим пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України та керівниками відповідних державних органів, у підпорядкуванні яких перебувають військові формування та правоохоронні органи, а також керівниками розвідувальних органів України.
Суд звернув увагу на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260.
Пунктом 17 цього Порядку передбачено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Окремо суд проаналізував положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, ухваленої на виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію», з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2023 року №836 у частині додаткової винагороди,
що застосовуються з 1 червня 2023 року.
Суд зазначив, що пунктом 1 постанови №168 передбачено виплату додаткової винагороди в розмірі до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць окремим категоріям осіб рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро України та поліцейським.
Для осіб із зазначених категорій, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів із національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, зокрема на тимчасово окупованій території України, території між позиціями сил оборони та військ держави-агресора або на території держави-агресора, передбачено збільшення додаткової винагороди до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.
Цим же пунктом врегульовано виплату додаткової винагороди до 100 000 грн особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних)
воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, які залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил України до складу відповідного оперативно-стратегічного угруповання для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення заходів із національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії в районах проведення воєнних (бойових) дій.
Водночас пунктом 1-1 постанови №168 установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення,
виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах.
До відповідних територій належать також тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, територія між позиціями сил оборони та військ держави-агресора, а також територія держави-агресора.
Особливе значення для вирішення спору суд надав пункту 1-2 постанови №168, відповідно до якого виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Цією нормою передбачено включення до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, зокрема, осіб, які у зв’язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов’язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні, отримують медичну або реабілітаційну допомогу в стаціонарних умовах у закладах охорони здоров’я, у тому числі закордонних, включно з часом переміщення з одного закладу охорони здоров’я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення у зв’язку з отриманням тяжкого поранення за висновком відповідної військово-лікарської,
лікарсько-експертної чи медичної комісії.
Щодо поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту ця норма передбачає зв’язок поранення з участю у бойових діях або забезпеченням заходів із національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії безпосередньо в районах їх ведення у період здійснення таких заходів.
Суд також зазначив, що нарахування та сплата податків, зборів і внесків із відповідних виплат здійснюються в порядку, визначеному законодавством для грошового забезпечення.
Аналізуючи пункт 1-2 постанови №168, суд визначив умови, з якими законодавство пов’язує нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Йдеться про зв’язок поранення, контузії, травми або каліцтва із захистом Батьківщини, перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після поранення у зв’язку з отриманням тяжкого поранення за висновком відповідної медичної комісії.
При цьому для виплати додаткової винагороди саме за період відпустки для лікування після поранення правове значення має встановлення тяжкого ступеня отриманого поранення.
Суд послався також на пункт 13 розділу XXXIV Порядку №260, відповідно до якого військово-лікарські та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров’я під час надання рекомендацій щодо потреби у відпустці за станом здоров’я військовослужбовцям, які отримали поранення, травму, контузію або каліцтво під час захисту Батьківщини, після завершення стаціонарного лікування одночасно надають медичні висновки про ступінь тяжкості поранення.
Такі висновки необхідні командирам військових частин для ухвалення рішень щодо надання військовослужбовцям відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за час цієї відпустки.
Оцінюючи медичні документи позивача, суд установив, що довідкою про обставини травми від 20 липня 2024 року підтверджено отримання ним 9 липня 2024 року поранення під час безпосередньої участі у бойових діях та виконання бойових завдань у складі аеромобільного батальйону.
Довідкою позаштатної військово-лікарської комісії від 13 вересня 2024 року №753 підтверджено причинний зв’язок поранення із захистом Батьківщини,
однак первинно встановлено легкий ступінь тяжкості травми.
Для оцінки обґрунтованості зміни цього ступеня суд застосував Класифікатор розподілу травм за ступенем тяжкості, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 4 липня 2007 року №370.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 зазначеного Класифікатора до тяжких травм належать тривалі розлади здоров’я з тимчасовою втратою працездатності на 60 днів і більше.
Натомість відповідно до пункту 4 Класифікатора до легких травм належать тривалі розлади здоров’я з тимчасовою втратою працездатності до 60 днів.
Суд наголосив, що зазначений Класифікатор передбачає як кваліфікуючу ознаку тяжкості травми за характером отриманих ушкоджень тривалий розлад здоров’я з тимчасовою втратою працездатності на 60 днів і більше.
Із матеріалів справи суд установив, що лікарсько-консультативна комісія КП «Володимирське територіальне медичне об’єднання» 10 грудня 2025 року на підставі наданої медичної документації встановила, що строк лікування позивача перевищував 60 днів.
Саме ця обставина стала підставою для висновку комісії про необхідність вважати травму,
зазначену в довідці ВЛК від 13 вересня 2024 року №753, тяжкою.
Отже, суд дійшов висновку, що висновком лікарсько-консультативної комісії від 10 грудня 2025 року ступінь тяжкості отриманої військовослужбовцем травми змінено з легкого на тяжкий із внесенням відповідних змін до довідки військово-лікарської комісії від 13 вересня 2024 року №753.
За таких обставин суд констатував виникнення у позивача права на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Окремо суд звернув увагу на те, що представник позивача направляв військовій частині висновок лікарсько-консультативної комісії від 10 грудня 2025 року, яким змінено ступінь тяжкості травми, зазначений у довідці ВЛК від 13 вересня 2024 року №753.
Проте військова частина не врахувала відповідних змін та, посилаючись на первинну кваліфікацію поранення як легкого, безпідставно відмовила військовослужбовцю у виплаті додаткової винагороди.
Таким чином, визначальним для вирішення спору стало те, що на момент розгляду питання про виплату додаткової винагороди існував медичний висновок,
яким ступінь тяжкості поранення позивача було змінено на тяжкий, однак відповідач не врахував цей документ під час ухвалення рішення.
Враховуючи встановлений зв’язок поранення із захистом Батьківщини, висновок медичної комісії про тяжкий ступінь травми та факт перебування військовослужбовця у відпустці для лікування після поранення, суд визнав наявність правових підстав для нарахування і виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168.
Суд дійшов висновку, що військова частина допустила протиправну бездіяльність, яка полягала в ненарахуванні та невиплаті військовослужбовцю додаткової винагороди за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 13 вересня до 13 жовтня 2024 року.
У зв’язку з цим суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Рішення судуВолинський окружний адміністративний суд повністю задовольнив адміністративний позов військовослужбовця.
Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди,
передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії за період з 13 вересня до 13 жовтня 2024 року.
Також суд зобов’язав військову частину здійснити нарахування та виплату військовослужбовцю зазначеної додаткової винагороди за відповідний період пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
