Виставка «Дефрагментація раю» об’єднала твори з приватної колекції родини Гриньових навколо тем втрати, пам’яті, війни та спроби відновити власний світ після руйнування. Особливого значення експозиції додає історія порятунку частини колекції від російських обстрілів Харкова.
Відкрили її в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у межах проєкту «КОД КОЛЕКЦІОНЕРА». Це вже друга експозиція проєкту. Колекцію родина Гриньових формує із 1990-х років, нині вона налічує близько п’яти тисяч робіт.
Побувала на заході й журналістка Район.Культура.
«Колекціонування – це місія» Відкриття виставки розпочала Зоя Навроцька завідувачка Художнього музею Луцька, заслужена працівниця культури України. Вона нагадала, що проєкт «Код колекціонера» стартував нещодавно, і що в ньому йдеться не лише про розвиток сучасного українського мистецтва, а про колекції та колекціонерів.
«Це не просто хобі, це не просто захоплення, це місія», – сказала Зоя Навроцька.
Зоя НавроцькаЗа її словами, в історії мистецтва колекціонери відіграють надзвичайно важливу роль. Вона згадала Амбруаза Воллара
Гертруду Стайн і Пеггі Гуггенгайм без яких сучасне мистецтво, на її думку, могло б виглядати зовсім інакше. Саме такі колекціонери змінили вектор його розвитку, збудували головні музеї та створили головні збірки, і нинішній проєкт рухається в тому самому напрямку.
«І ось наші українські колекціонери, які сьогодні купують твори мистецтва, дають їм життя, у такий складний, тяжкий час тримають цю позицію, підтримують сучасне мистецтво і сприяють праці художників», – пояснила мистецтвознавиця.
Марія Примаченко. «Волеваха у бору» (1980, папір, гуаш)Головними гостями вечора стала родина Гриньових. Звертаючись до Бориса Гриньова Зоя Навроцька пригадала початок 2000-х, коли митцям було особливо важко: тоді його прізвище було для багатьох художників надією, що їхні роботи побачать і куплять.
Борис Гриньов, Тетяна Гриньова та Зоя Навроцька«За такими колекціонерами майбутнє»Далі до гостей звернулася Леся Корсак керуюча партнерка Музею сучасного українського мистецтва Корсаків. Вона зазначила, що «Код колекціонера» вже вдруге виявився надзвичайно успішним: першим був проєкт з Кривого Рогу,
а тепер музей представляє колекцію харків'ян.
Леся КорсакБорис і Тетяна Гриньови колекціонують сучасне українське мистецтво з 1990-х років. До нього, пояснила Леся Корсак, вони відносять і бойчукістів, і шістдесятників, і сучасників. Нині колекція налічує понад п'ять тисяч творів. Після початку повномасштабного вторгнення Харків опинився на передовій, тому збірку частково евакуювали до Києва, а частково до Європи.
«Там, у європейських галереях і музеях, вона прославляє наше українське мистецтво», – зазначила Леся Корсак.
У Луцьку ж представлено ту частину колекції, що залишилася в Україні. Із цими творами, за її словами, власники не змогли розлучитися, і тепер відвідувачі мають нагоду їх побачити.
Олександр Судаков. «Янгол на землі» (репродукція твору, пігментний друк на банерній сітці)Окремо Леся Корсак наголосила на незвичайній біографії Бориса Гриньова: він фізик, доктор технічних наук, професор, академік Національної академії наук України. Науковець, який став колекціонером і меценатом.
Родина Гриньових подарувала Національному центру мистецтва і культури імені Жоржа Помпіду в Парижі 130 робіт фотографів Харківської школи,
яка славиться своїми фотохудожниками. Ці роботи, за її словами, гідно представляють Україну у Франції. Для колекціонера це великий жест – поділитися частиною власного мистецького надбання.
«Я думаю, що саме за такими колекціонерами майбутнє», – сказала Леся Корсак.
Ніна Мурашкіна. «Кохай мене сильніше» (2018, полотно)«Завжди чогось не вистачає»: кураторка про ідею виставки Кураторка виставки Марина Конєва мистецтвознавиця, культурна менеджерка, викладачка ХДАК і голова правління ГО «Колекції Бориса і Тетяни Гриньових», подякувала музею, який запросив родину Гриньових, і всій команді, що впродовж тижня наполегливо створювала експозицію.
Марина Конєва та Леся КорсакВиставка «Дефрагментація раю», пояснила Марина Конєва, дала змогу представити колекцію родини Гриньових у Луцьку. Добираючи роботи для такого масштабного простору, вона зіткнулася з несподіваною проблемою. Колекція налічує близько п'яти тисяч творів, але приблизно дев'ятсот найцінніших і знакових робіт вивезено за кордон.
Виставка «Дефрагментація раю»Вона зізналася, що кілька разів перебирала роботи й нарешті побачила в цьому паралель із сьогоденням.
Ми згадуємо довоєнне життя як ідеальне, «райське», а нині постійно змушені відновлювати його в нових умовах. І щоразу чогось бракує.
«Це завжди не буде повна картинка. Це завжди буде спроба відновити. Але якихось фрагментів не вистачатиме», – сказала Марина Конєва.
Цю алегорію кураторка перенесла в експозицію. Виставка показує широкий спектр творів із колекції, які так чи інакше розмірковують над ідеальним світом і його нецілісністю.
Роман Пятковка. «Свято» (1989, срібно-желатиновий друк, анілінові фарби)«Головне робити»: Борис Гриньов про музей, спадщину і тилБорис Гриньов український колекціонер мистецтва, науковець, академік Національної академії наук, директор Інституту сцинтиляційних матеріалів і представник України в CERN, розпочав зі слів вдячності за запрошення. До Луцька подружжя приїхало вдруге: першого разу вони відвідали Художній музей, а до Корсаків не встигли, бо були транзитом.
Борис ГриньовЗа його словами, побачене вразило. Утримувати таку структуру щодня він назвав подвигом, адже для України це, мабуть, найбільший приватний проєкт такого роду.
Він розповів, що в Одесі також намагалися створити схожий музей.
Тут, зазначив Борис Гриньов, він побачив знакові роботи, представлені на численних виставках в Україні, та твори митців, багатьох із яких знав особисто, хоча дехто вже пішов із життя.
«Коли в Києві лише говорять і обговорюють, як і куди це зробити, ви вже зробили», – сказав Борис Гриньов.
Свою роботу родина, за його словами, веде переважно в інтернеті: там зберігається весь архів колекції. Корсаки ж роблять це фізично, а це набагато важче та дорожче.
Борис Гриньов нагадав і про передачу робіт Центру Помпіду: зі 130 подарованих робіт 64 були з їхньої колекції, причому не лише фотографії, а твори художників. Одним із них була робота Стаса Волязловського. Колекціонер поцікавився, чи є така в запасниках музею, і, почувши, що немає, вирішив подарувати.
«Ну тепер буде. Я вам дарую», – сказав Гриньов.
Борис Гриньов пояснив, що так склалося: архів Волязловського передала на зберігання мати художника, коли самого його вже не було, і ця спадщина повинна жити.
Він згадав про долю будинку Поліни Райко де загинули роботи мисткині.
За його словами, багато чого вже втрачено, тому те, що збереглося, треба берегти. Волязловський зберігся саме завдяки тому, що потрапив до колекції, де його постійно виставляють.
Подружжя регулярно дарує твори музеям.
«Колекція живе своїм життям. Вона повинна жити», – наголосив Борис Гриньов.
Виставка «Дефрагментація раю»«Процес не має закінчення»: Віктор Корсак про аспекти колекціонування Під час розмови Віктор Корсак окреслив чотири аспекти колекціонування, детальніше зупинившись на перших двох.
Віктор КорсакПерший стосується самого процесу формування колекції. На думку Віктора Корсака, він не має остаточного завершення, адже завжди залишається щось нове, що хочеться віднайти й додати до зібрання.
«Ніколи не можна сказати: я вже все зібрав, що мені треба було», – зазначив Корсак.
Другий аспект – особисте значення колекції для її власника. Віктор Корсак назвав її своєрідним продовженням особистості, способом передати світові те, що не завжди вдається висловити словами. За його словами, колекціонування також виконує компенсаторну функцію.
Сергій Солонський. Із серії «Selfie» (2020,
фотомонтаж, пігментний друк, метал)Окремо він згадав і про соціальну роль колекції. Вона дає змогу іншим людям побачити зібрану історію, зокрема її естетичний вимір, і завдяки цьому змінити власне сприйняття.
«І хвороба, і відповідальність»: Тетяна Гриньова про те, з чого почалася колекція Тетяна Гриньова дружина Бориса Гриньова, почала з жарту про те, що непросто бути дружиною колекціонера.
Тетяна ГриньоваПро початок колекції вона розповіла просто. Першою була невелика картина із зображенням постаті, що йде сонячною доріжкою.
«Я кажу: о, як добре. Оце мені подобається. І все», – поділилася Тетяна Гриньова.
Це захоплення, за її словами, схоже на хворобу, яку вона назвала невеліковною. З часом вона стало відповідальністю: перед художниками, які працюють і яких треба купувати, перед картинами, що є в колекції і потребують догляду, і перед глядачами, до яких твори мають дійти.
За словами Тетяни Гриньової, картини і художники не можуть залишатися самі. Їм потрібні глядачі та натхнення.
«Треба їздити, треба спілкуватися між собою, і треба показувати. Оце основне», – підсумувала Тетяна Гриньова.
