Над Театральним майданом в Луцьку знову линуло тужливе «Пливе кача», а по мужніх чоловічих обличчях котилися сльози. Луцьк попрощався з волинським воїном – горохівчанином Ігорем Сливкою. Панахида відбулася сьогодні у Свято-Троїцькому кафедральному Соборі, а громадська панахида – на Театральному майдані. Провести в останню путь чоловіка прийшли сотні лучан.
Нагадаємо, Ігор Сливка під псевдо Тихий був бійцем «Азову». Чоловік загинув, підірвавшись на фугасній міні 12 грудня. У чоловіка залишилися дружина та двоє синів. Бойові побратими називають його одним з найкращих кулеметників полку, який завжди був готовий захистити тих, хто поруч.
Молебень за упокій душі відспівали священнослужителі Свято-Троїцького кафедрального Собору.
«Сьогодні втратила близьку людину не тільки родина, вірного сина втратила й уся Україна. Всі ми втрачаємо тих, хто там, на сході нашої України воюють про ти ворога - так званого брата, який в спину нам встромив ножа. Що таке смерть? Смерть буває різною. Але найгірше, коли вона людиновбивча. Хто такий Ігор? Звичайна людина, християнин, він повірив у те,
що він зможе, як і всі інші, вибороти волю для своєї України, для своєї родини, для майбутнього покоління. Він зробив великий подвиг. Ми відчули на собі ганебність сусіда, який бажає нам смерті. Ми вибрали волю і робитимемо все, щоб ця воля була нашою. Відходять від нас найкращі. Тоді хто залишиться? І кращі залишаться. Бо ті хлопці, які воюють за волю, мир і спокій, залишають після себе здорове зерно патріотизму. Ми не повинні падати духом, ми сьогодні як ніколи повинні затиснути свої кулаки, відкинути всякі амбіції і проблеми. Бо найбільша проблема – захистити нашу Україну», - зауважив священик.Співчуття родині висловили голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик та Луцький міський голова Микола Романюк, називаючи Ігоря Сливку вірним сином своєї Батьківщини, який загинув захищаючи свою країну, свою родину і майбутні покоління.Про Тихого говорили й побратими – ті, з ким він у останні свої дні ділив хліб та воду, з ким пліч-о-пліч стояв на передовій. «Ігор Сливка – кращий кулеметник третьої сотні полку «Азов». Це дійсно герой. Я хочу, щоб коли ви казали «Героям Слава»,
ви мали на увазі й Ігоря. Це вірний побратим», - з підступаючими до горла сльозами звернувся до всіх побратим загиблого ЮрійЩе з часів Майдану, знав Тихого його побратим Павло Данильчук.
«Ігоря я знав з перших днів. Він був поруч, коли їхали на Майдан і проривали колони «Беркуту», коли штурмували управління міліції. Ігор був із тих, хто завжди прикривав, з яким було безпечно. Він рвався наперед, і коли була друга хвиля ротації, саме я загітував його в батальйон «Азов». Дурна війна зараз ведеться. Коли верхи не можуть і не хочуть, низи не знають що робити, а їдуть і воюють одиниці з кращих, хто зараз відстоює і поливає своєю кров’ю стражденну і, іноді нам здається непотрібну, донецьку землю. Але пам’ятаючи своїх побратимів, ми розуміємо, що ми не маємо здатися. Ми маємо продовжити боротьбу. Ігор був позитивним, він міг підтримати кожного знав. Ми зараз плачемо. Але я знаю, що він десь тут. І він підійшов би до кожного з нас і дав би кожному запотиличника і сказав: «Хлопці, не плачте, бо боротьба триває». Нам треба пам’ятати його», - додав він.
Не забути про ціну волі й прокинутися на боротьбу закликав усіх ще один боєць «Азову» Володимир Боднар: «Він був тихим, але був гордим українцем, який став на прю за агресором. Він пішов на схід, щоб захистити кожного із вас, щоб розбудити з байдужості. Щоб ви зрозуміли що ви українці, патріоти, які можуть захистити свою землю, своїх дітей»
Ігоря Сливку після прощання повезли до його рідного Горохова, де й поховають на місцевому кладовищі.