Криком душі та експериментом називає свій виступ «Партитура
без нот» дипломований евритміст, член Міжнародної колегії евритмістів Лаша
Малашхіа. Він побував у Луцьку вперше.
Для лучан евритмія
– це щось нове і незрозуміле. Не дивно, що вони поставилися до приїзду вчителя
Дніпропетровської вальдорфської школи, грузина за походженням, як до
екзотичного фрукта.
Хтось мав нагоду
побувати на заняттях, які Лаша проводив для всіх бажаючих, а хтось – потрапив одразу
на перфоманс у ляльковий театр. Побачене там викликало найрізноманітніші
відчуття. Бо те, що не вдалося осягнути розуму, осягнуло серце. ; ;
«Цей проект був
криком душі та великим моїм експериментом. В один момент я раптом зрозумів, що,
як солдат, виконую все на 5, але мене немає. І я зрозумів, що маю робити те, що
я є, – розповів Лаша Малашхіа в
інтерв’ю «Слову Волині» одразу після виступу. – ;Я вибрав те, що тривожило мою душу, а потім
почав ткати.
Я нічого нікому
не хотів сказати. Кожен виступ – це неймовірне відкриття для мене самого.
Наприклад, сьогодні я зрозумів, як робити те, що хочу. Як робити щось, що
дозволить евритмії жити на доступному рівні.
Щоб люди не мали враження, що це
щось зі світу ХІХ-ХХ століть. Що це – сучасне. Що воно може зачепити душі й
поєднувати різні сценічні образи в одне ціле. Це був експеримент і я зараз
знаю, як він може виглядати по-іншому. »
«Партитуру без
нот» Лаша Малашхіа вирішив ставити своєю рідною мовою. У перфомансі звучить 4
грузинських вірші: перший – Галактіона Табідзе «Здрастуй, Абхазія моя», присвячений
місцю, звідки Лаша родом; другого – «Втомлений» – написав Гіві Малашхіа, брат
Лаші, ;у час історичних змін в країні;
третій – «Плач» відомого грузинського поета Важі Пшавела має посил: якщо мені
плачеться, дайте мені поплакати, лишіть мене у спокої. І четвертий – «Секвенція»
сучасного грузинського поета Раті Амаглобелі, який знайшов блискучий метод і форму
у вірші: як можна звести в одне і зробити своїм все те, що належить різним
народам, наприклад: ;ритм – грекам, смисл
– німцям, співання вірша – англійцям.
Особливою під час
евритмічного виступу є гра світла.
«Нічого більш
дивного немає, як гра кольорів. Коли ти бачиш колір, який рухається... Бачиш
червоне вбрання чи колір, який рухається,
а його оточує зелений. Червоний –
колір витримки, людської сили, революція. Зелений – колір природи,
умиротворення форм. Уявіть, як цей червоний вступає в цей зелений - і раптом ти
отримуєш коричнево-чорну землю. І раптом це зелене оточення переходить у блакитно-синє
і ти отримуєш фіолетовий рух. Якщо евритміст відчуває на сцені вбрання, то
змінюється і його рух. Я намагався це голосом дати знати.
І уявіть яку
неймовірну палітру відчуттів можна отримати тільки завдяки цьому руху світлу! І
ти вже маєш грузинське багатоголосся. Ти маєш рухливу людину, рухливий колір і
мінливий колір. І ти маєш три різних голоси, які співають одну пісню,»- відкрив
таємницю розуміння свого виступу Лаша Малашхіа.
«Партитура без
нот» - це магістерська робота. Її прем’єра відбулася в 2014-му році.
Цього разу у
Луцьку Лаші її допомагав ставити його студент, професійний актор і режисер
театрального простору «Свої» Ігор Шульга.
«У театрі на сцені
для декорацій досить тільки світла. У випадку з Лашею я входив у готову роботу
і спробував зрозуміти, що він хоче і спробував йому допомогти. Я розумію, який
сенс має світло, як воно може впливати. Ця річ пробуджує натхнення, творчість і
мені хочеться допомогти краще. Бо я відчуваю себе маленьким учасником цього
перфомансу.
Навчаючись із
Лашею, мені весь час хочеться щось робити. Він надихає. У мене великий театральний
досвід, і багато разів після занять я виходив з новими ідеями для вистав. У
мене є бажання зробити драматичну виставу з елементами евритмії. І Лаша - перша
людина, яка погодилася мені допомогти. Я мрію, щоб це відбулося. Саме евритмія
мене надихає до цього. Це імпульси, які будять нас, мене – до сцени,» – сказав
Ігор Шульга.
Ірина КУНИНЕЦЬЮрій СІЛЮК
