Про реабілітацію після операції, допомогу та волонтерство, українське законодавство та реформи медик Тетяна Білінскі розповіла Волинському Агенству Рослідувань
Нагадаємо, під час евакуації бійців із Донецького аеропорту Тетяна Білінскі отруїлася газом, у результаті чого у неї відмовили нирки і печінка, а також стався тромбоз судин. Жінці зробили операцію з трансплантації в одній з угорських клінік.
Я – ЖИВЧИК
Пройшло уже 8 місяців після операцій і в порівнянні з тим, що було, зараз я - живчик. Але медичні препарати буду приймати усе життя. Також мене чекає операція на спині в інституті нейрохірургії.
У мене перша група інвалідності. На жаль, працювати я не можу, і це, певно, найбільше гнітить. Займаюся тим, що і надалі підтримую військовослужбовців. Це, в основному, адресна допомога моїм бувшим «гіппократівцям», які зараз перебувають у зоні АТО.
ТРЕБА МІНЯТИ САМИХ СЕБЕ, А ТОДІ ПОЧИНАТИ МІНЯТИ УСЕ НАВКОЛО
В Україні, а так, як ми говоримо про трансплантацію, то я скажу саме про Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова, є багато хороших спеціалістів.
Десять років тому там оперували мою племінницю. У неї була хронічна ниркова недостатність на фоні цукрового діабету. Вона - єдина людина, якій в Україні зробили операцію: одномоментне пересадження нирки і фрагмент підшлункової залози. ЇЇ мама стала донором. Ця жінка живе уже 10 років. Якби наше законодавство дозволяло пересаджувати трупні органи, то трансплантації в Україні були поставлені на конвеєр. Повірте, у нас є для цього відповідна медико-технічна база. Потрібно лише змінити правову. А для цього необхідно прийняти закон про так звану «Презумпцію згоди», коли потенційним донором автоматично стає будь-яка особа, якщо за життя вона не написала заяву про заборону передачі своїх органів. Ця презумпція діє у більшості країн Європи і це дає змогу спасти тисячі людей. Як говорить Борис Михайлович Тодуров який у 2001 році зробив першу пересадку серця в Україні: «Богу потрібна ваша душа, а не тіло».
Уся система в Україні, і медична в тому числі, залежить від нас самих. В першу чергу, від людей. Всі кричать, що в медицині всі злодії та хабарники. В більшості випадків,
люди в лікарню завжди самі щось несуть. Так вони заохочують, а лікарі, відповідно, беруть.
Уся система в Україні, і медична в тому числі, залежить від нас самих. В першу чергу, від людей. Всі кричать, що в медицині всі злодії та хабарники. В більшості випадків, люди в лікарню завжди самі щось несуть. Так вони заохочують, а лікарі, відповідно, беруть. Треба міняти самих себе, а тоді починати міняти усе навколо.
Ситуація із лікарем Яковенком доводить те, що у нас недосконала система. Але я його повністю підтримую, адже він пішов проти. На це потрібна сміливість, а він прекрасно розумів наслідки своїх дій. Виявився не лише професійним лікарем, гарним аналітиком, а дуже відважною людиною. (Заввідділенням пульмонології у Волинській обласній клінічній лікарні Олег Яковенко написав допис у Facebook щодо неготовності області до епідемічного сезону та забезпеченості лікарень вакцинами проти грипу, - ред.).
ДІТКАМ ПОТРІБНІ КОШТИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВИЖИТИ
Після того, як я повернулася з-за кордону, до мене почали телефонувати батьки дітей, яким потрібна трансплантація. Я почала допомагати їм.
Так склалося, що багато людей змушені були збирати кошти мені на лікування. Якби у нас в Україні були відповідні закони, цього взагалі не потрібно було б.
Зараз я намагаюся допомагати діткам – Мілані Медвецькій Микиті Музичко та Васильку Матушу Усі ці операції для них можна зробити в Україні (часткову трансплантацію), а Микиті хіміотерапію продовжувати тут.
Міністерство охорони здоров’я в обох випадках не дає довідку, що цих «маніпуляцій» в Україні не можна зробити. Якщо такої довідки немає, то благодійні фонди не дають кошти.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: ЗАВДЯКИ ВАМ Я ЖИВА: ВОЛОНТЕРКА ТЕТЯНА БІЛІНСКІ ПОВЕРНУЛАСЯ ДОДОМУ
От наприклад ситуація в Мілани – трансплантологи не хочуть давати довідку. Теоретично вони такі операції роблять, а фактично – ні. Мама дівчинки Оля бореться з системою, як об стіну горохом. Можна було б офіційно взяти рахунок з міністерства і їхати на лікування в Італію.
А Микиту прооперували в інституті нейрохірургії. Пройшли курс хіміотерапії. В Луцьку в нас за хімію не взялися, тому батьки повезли хлопчика в Рівне. За 3-4 курси хімії в Рівному витрачали близько 30 000 гривень.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ ПРО ТЕТЯНУ БІЛІНСКІ
Постає питання «чому?», адже хіміотерапія для дітей в Україні безкоштовна. Зрештою, коли дійшло діло до опромінення, Центральний інститут раку в Києві відмовився розписати дозу опромінення і люди змушені поїхати за кордон.
У Василька Матуша – гліобласнома (пухлина нервової системи) і ця сім’я постійно потребує коштів.
Користуючись моментом знову звертаюсь до всіх небайдужих: допоможіть цим діткам вижити, як у свій час допомогли мені. Реквізити батьків:
Матуш Наталя Миколаївна (мама Василька): номер картки ПриватБанку - 4149497852910118;
Проніна Ольга Юріївна (мама Міланки): номер картки Приватбанку - 4149 4978 7311 8899;
Музичка Лариса (мама Микити): номер картки Приват Банку - 5168757203302825.
БЕЗ ЗМІНИ СВІДОМОСТІ МИ КРАЇНУ НЕ ПЕРЕБУДУЄМО
Коли я була за кордоном ми зіткнулися з цікавою ситуацією. Ми їхали на лікування прицільно в одну з угорських клінік. Нас зустріли перекладачі, що почали нам активно допомагати. А згодом виявилося, що це фірма-посередник. Вони займаються тим, що роблять напівфіктивні страхові поліси і, по суті,
лікують людей за цими полісами. А ті кошти, що волонтери та люди збирають, просто осідають у них в кишенях. Про це свідчить ряд останніх репортажів ТСН про лікування українських дітей в Угорщині. Таке відчуття, що влада штучно створює такі ситуації. Україна готова до операцій по трансплантації і наголошую: є безліч хороших спеціалістів. Єдине, що потрібно, прийняти відповідний закон і все буде діяти.
Україна готова до операцій по трансплантації і наголошую: є безліч хороших спеціалістів. Єдине, що потрібно, прийняти відповідний закон і все буде діяти.
Людям я хочу побажати, щоб вони міняли себе та свою свідомість, бо без зміни свідомості та менталітету ми країну не перебудуємо.
Також я хочу подякувати усім людям, які допомогли мені вижити. Без їхньої сердечності та зусиль, мене б просто не було. Дякую!
Текст: Ольга Валянік
