Ще не так давно переважна більшість нашого суспільства вбачала в ролі військовослужбовця, захисника Батьківщини лише чоловіків – сильну стать. Але події останніх років доводять, що в армії місце і для жінки-солдата, бо від початку конфлікту на Сході тисячі жінок брали участь у військових діях як у складі добровольчих батальйонів, так і Національної гвардії та Збройних сил України, стали справжніми героями, дехто віддав за рідну землю найцінніше – своє життя. Тобто жінки, які роками залишалися в ЗСУ таким собі невидимим батальйоном, довели свою міць та професійну спроможність.
Нині у Збройних силах України служить 25 тисяч жінок-військовослужбовців. Останнім часом їм розширили список посад, тобто ситуація з гендерною рівністю в армії покращується. От тільки суспільство ще не сповна сприймає поряд з жінкою-берегинею, жінкою-матір’ю і жінку-воїна. Та якщо цей вибір зроблений свідомо, то гідний визнання і поваги.
У службі захисту інформації Рожищенського районного військового комісаріату четвертий рік несе службу старший солдат Анна Приступлюк. Шлях до обрання військової професії був у Анни Анатоліївни довгим та виваженим.
Народилась у сім’ї військового у далекому Хабаровському краї, тож про щоденні будні сімей військових знала не з розповідей, все це відчула на собі. Коли у 90-их тато Анатолій Михайлович вийшов на військову пенсію, повернувся з сім’єю на свою малу батьківщину – у Рожище. Саме тут Анна здобувала середню освіту. Нелегкі то були роки, тож після отримання атестата дівчина відразу пішла працювати. Понад сім років шукала себе у різних сферах, а в 2009-ому натрапила на оголошення про прийом жінок на військову службу. І чи то гени озвались, чи щось інше підштовхнуло, але Анна розповіла про свої наміри стати військовою найріднішим. Батьки порадили добре зважити всі «за» і «проти», бо розуміли, що це нелегка ноша для жінки. Своє рішення Анна виношувала близько року і таки зважилася – у 2010-му пішла на контрактну службу.
«Для здобуття військової спеціальності необхідно було пройти навчальні курси. Тож півроку мала вишкіл разом з іншими жінками у навчальній частині Миколаєва, – згадує перші кроки у здобутті військової професії Анна Приступлюк. – Чи було важко? Скажу – так,
з восьми жінок після учебки нас залишилось шестеро. Двоє не здолали фізичних навантажень».
Для Анни Приступлюк фізичні навантаження не стали проблемою, адже спорт – це улюблене заняття з дитинства, у шкільному арсеналі нашої землячки не одне призове місце на змаганнях обласного рівня. Складніше, за словами військової, було звикнути до режиму, налаштуватися морально та психологічно.
Одна з військових частин повітряних сил, що дислокується у Житомирській області, стала першим місцем несення служби Анни Приступлюк.
«У кінці 2010-го жінка в армії, як на мене, не була вже якимось дивом. У нашій частині на рівні з чоловіками успішно несли службу жінки, які обрали власним життєвим пріоритетом дієвість та особисту відповідальність.
Для мене вибір даної професії не був авантюрним і спонтанним – це було виважене і обдумане рішення. Напевно, передувало і особистісне наслідування – мій тато, нині офіцер запасу, завжди був для мене прикладом. А дисципліна та відповідальність – це стиль життя, прищеплений батьками ще з дитинства», – наголошує Анна Приступлюк.
Тож військова реальність не розчарувала дівчину.
Коли закінчився термін першого трирічного контракту, Анна Приступлюк уклала у 2013-ому другий, а ще 28-річна солдатка твердо вирішила здобути вищу військову освіту і вступила у Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова.
Нині Анна Приступлюк уже п’ятикурсниця. За цей час дівчина перейшла з повітряних в сухопутні війська і перевелася служити в Рожищенський райвійськкомат.
«Хотілося бути ближче до батьків, аби їм допомагати, та й питання з житлом, дуже актуальне для військових, тут відпало саме собою», – зізнається Анна Приступлюк.
В деталі несення служби Анна Приступлюк не вдається – це військова таємниця. Ми ж розпитуємо про єдину жінку військову в колективі у тих представниць жіночої статі, які обіймають у військкоматі цивільні посади (а таких тут шестеро).
«З нетерпінням чекали прибуття до нас жінки-військової. Змальовували її собі в уяві міцної статури, навіть дещо кремезною. А тут заходить тендітна, привітна дівчина, якій так личить військова форма. Та вже з часом у роботі зрозуміли: за зовнішньою жіночою привабливістю криється величезна сила волі і витримка,
відповідальність та наполегливість», – характеризують Анну Анатоліївну колеги.
«Анна Приступлюк виконує обов’язки повсякденної служби на рівні з військовими-чоловіками. Завжди зібрана, дисциплінована. Це справжній солдат, людина твердої волі, але водночас товариська та доброзичлива», – так відгукується про підлеглу заступник військового комісара району Олександр Мяло. І додає: «Думаю, старший солдат Приступлюк має хороше військове майбутнє».
З усього сказаного розумію, що Анна Анатоліївна зробила правильний професійний вибір, тож переводжу розмову в формат особистого, запитую про найзаповітнішу мрію. На що чую відповідь справжнього воїна: «Переконана, що найзаповітніша мрія кожного щирого українця сьогодні – це спокій і мир в державі».
Ось таке воно, нове обличчя армії – жінки-військові, які щодня і щогодини доводять, їм під силу будь-які завдання.
Тетяна Боярин
