За усіх історичних епох репресії проти поневолених народів були закладені в основу російської політики: шану всім, кого торкнулося чорне крило політичних репресій, віддали лучани.
Мітинг-реквієм до Дня пам’яті жертв політичних репресій та Дня боротьби за права кримськотатарського народу відбувся 17 травня у Луцьку на Замковій площі.
У третю неділю травня щороку Україна вшановує пам’ять понад 2,5 мільйона жертв політичних репресій, усіх тих, хто загинув, постраждав від комуністичного режиму на українській землі. У часи великого терору 1936-1938 років репресували приблизно 3% населення СРСР, з них за політичними мотивами - близько 2,5 мільйона осіб. В Україні масові чистки розпочалися раніше і тривали довше, понад 2,8 мільйона осіб стали жертвами розкуркулення та депортацій, що тривали протягом 1935-1951 років. За архівними даними, більшість репресованих були етнічними українцями.
Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о третій годині ранку і тривала до початку червня. Перша і найбільша хвиля завершилася 20 травня. Офіційною підставою для депортації стала таємна постанова державного комітету оборони від 11 травня 1944 року,
в якій кримським татарам висували претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами. За офіційними даними, з Криму депортували понад 183 тисячі кримських татар, за татарськими джерелами – понад 228 тисяч, з яких протягом лише першого року померли близько 110 тисяч.Кульмінацією репресій злочинного режиму став листопад 1937 року, коли до 20-ї річниці «великого жовтня» на Соловках у таборах були розстріляні понад 100 представників української інтелігенції.
Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку, це неймовірні цифри. Величезну кількість українців розстріляли, інші пройшли тюрми, заслання, переслідування, каторги, табори, примусове перебування у психіатричних закладах. Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення – вчених, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Маховик радянських репресій був тотальним і охоплював усі верстви населення.
За всіма жертвами політичних репресій відслужили панахиду. Їхню пам’ять вшановували хвилиною мовчання та поклали квіти до пам’ятного знаку Жертвам політичних репресій.
Заступник голови Волинського обласного ветеранського товариства політичних в’язнів і репресованих Олег Максимович зауважив, що вшанування жертв політичних репресій в Україні не має певної географічної точки, тому що під репресії потрапили мільйони. Не буде перебільшенням сказати, що репресована у 20-му столітті фактично була ціла українська нація. Він наголосив, що, вшановуючи цих жертв, потрібно чітко усвідомити і сказати собі, хто був репресантом. Часто чуємо, що це були НКВС, КДБ, Сталін – напевно, ні, треба визнати, що репресантом був наш північно-східний сусід, Росія. Як відзначив Олег Максимович, чи то в період Петра I, чи Катерини II, в епоху Романових чи Ульянових та навіть тепер, в Росії репресії проти поневолених народів закладені в основу її внутрішньої політики. Ті, хто пройшов ГУЛАГи, заслання, нині раді, що пережили лихоліття, над нами майорить синьо-жовтий прапор і ми маємо свою державу. Він наголосив, що пам’ять про репресії потрібна не лише мертвим, а й нам, живим.Член проводу Волинського обласного ветеранського товариства політичних в’язнів та репресованих Ростислав Кушнірук розповів,
що з юних літ знає про політичні репресії. Рідна сестра його мами жила на Житомирщині, тож у родині знали про Голодомор та репресії, а його батько очолював допомоговий комітет. Комуно-більшовицький терор юнак відчув на власному досвіді у 1944 році, коли у жовтні в двері батьківської хати постукали та зачитали вирок, змусивши виїздити. Спочатку їх, разом з затриманими в усьому Луцькому районі, утримували у мікрорайоні сучасної вулиці Чернишевського у Луцьку, за колючим дротом, в жахливих умовах. Вже 7 листопада їх загнали у вагони і повезли вглиб Росії, до Сибіру. 12 грудня в Сибіру його погнали на роботу – довелося ремонтувати трактори в нічну зміну. Найстрашнішим було серед ночі чути виття вовків. У 1947 році за брехливим доносом родину виселили ще далі, де довелося жити серед метрових снігів.Ростислав Кушнірук закликав усіх очевидців лихоліть доносити до молоді правдиву, а не написану енкаведистами історію, щоб молоді вчилися у тих людей, яким довелося страждати. Насамкінець, він побажав усім перемоги над комуно-більшовицькою бандою, яка знищила мільйони життів українців.
Як зазначив радник Луцького міського голови Ігор Поліщук, цей день має величезне значення, адже чимало людей стали жертвами політичних репресій тільки через те, що хотіли щасливо жити на своїй землі, через те, що були патріотами, стояли на сторожі своєї культури, інтересів свого народу, через те, що їхнє бачення того, як має рухатися та розвиватися країна відрізнялося від думки тоталітарної машини, яка існувала на той час. Він відзначив, що наше завдання – пам’ятати про жахливі сторінки історії та зробити все, щоб такого більше ніколи не повторилося і люди не страждали за те, що хочуть щасливо жити і бути господарями на своїй землі.
