Більше вісімдесяти років скликають прихожан на церковну службу у Свято-Михайлівський храм в Кримному Старовижівського району гучні дзвони, на яких великими літерами викарбувані імена їхніх меценатів Івана Шави та його дружини Анастасії. Жило подружжя в сусідньому Залютті, а оскільки у цьому селі церкви не було, то ходили в сусіднє село. Про дивовижну історію встановлення дзвонів розповідає їхня онучка Віра Карпук, яка також мешкає у Залютті.
– Сім’я діда та баби вирізнялася особливою побожністю, у ній дотримувалися молитовного правила, постів, жертвували на храм, – згадує Віра Яківна. – В одній з кімнат уся стіна від стелі до підлоги була завішана іконами. Нас, малих, туди не пускали. Баба казала: «Ви нічого доброго там не зробите», – натякаючи на дитячі пустощі, а нам же так хотілося туди попасти! У діда і баби маленькими померли двоє синів та дві донечки. Тож моя мама Федора була в сім’ї п’ятою дитиною. Народилася хворобливою.
Щоб вимолити їй життя, батьки продавали худобу, а тримали її дуже багато, бо жили заможно, навіть наймали людей на роботу, і передавали пожертву на Афон.
Як це їм вдавалося в ті часи, невідомо. Натомість родина отримала в подарунок від афонських старців кілька ікон, які нині зберігаються у родичів. На одній з них зображена Свята Гора.
– Моя мати Федора піддужчала, за гроші баби і діда замовили два дзвони, привезли їх у село в 1938 році і одразу встановили, – розповідає Віра Карпук. – Зустрічали святково, з хоругвами, люди сходилися до храму з усіх кінців села.
А коли прийшла радянська влада, Івана Шаву та його дружину Настю більшовики хотіли вивезти в Сибір, та завадила війна. Віра Яківна каже, що за часів панської Польщі золоті монети не становили особливої цінності для тих, хто мав велике господарство і продавав зерно або худобу, бо ними часто розплачувалися за товар.
– І у моєї прабаби Степаниди золотих монет було чимало, – згадує. – А один з родичів, щоб вберегти їх від злодіїв, що нишпорили по хатах, повшивав гроші у чоботи. Та бандити, які напали на Івана, забрали й чоботи також. Чи знайшли в них золото, не знаю. Золота копійка дісталася й моїй матері Федорі Наумук, але про неї не знав ніхто. Мама коштовність віддала на кримненську церкву. Її родичка Уляна Власюк зробила так само.
Наталія ЛЕГКА
