У третю неділю травня в Україні – День пам’яті жертв політичних репресій. Сьогодні у Ковелі представники місцевої влади, духовенства і громадськості прийшли до меморіальної стели «Хрест пам’яті жертв більшовицького терору», аби покласти квіти та віддати данину шани тим, хто боровся за свободу і незалежність України, співвітчизникам, які постраждали від тоталітарного режиму.
До присутніх звернувся міський голова Ігор Чайка “Ми добре пам’ятаємо, що репресії 1937- 1938 років розпочалися із постанови «Про антирадянські елементи». І під ці елементи підпали ті, хто вмів сіяти хліб, і просто добре господарював на своїй землі, і тому їх назвали куркулями. Ті, хто говорив, співав, думав українською, і вони теж попали під жорнова репресій. Сьогодні українці залишаються вірними пам’яті своїх предків. Ми назавжди повинні поховати імперські традиції нашого сусіда і зруйнувати всі плани кремлівських агресорів, відстояти свою незалежність, вільний демократичний світ”
За останні роки розсекречено архівні документи про український визвольний рух, політичні репресії та голодомори, в українських містах було відкрито центри, де є доступ до копій документів комуністичного терору. Непомірно високу ціну було заплачено за волю і незалежність України
Поминальну панахиду за загиблими відслужили священники ПЦУ.
Учасники мітингу хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх, хто постраждав від політичних репресій, поклали квіти до підніжжя пам’ятника.
Довідково:
Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).
