Головний редактор «Волинської газети» та секретар Національної спілки журналістів України із Луцька Володимир Данилюк від початку війни служить заступником командира з морально-психологічного забезпечення одного з батальйонів територіальної оборони ЗСУ.
Про це пише Національна спілка журналістів України.
Зараз Володимир майже не спілкується із колегами по журналістському цеху, оскільки служба в армії диктує йому інші завдання. На війні втрачає значення, яку ти професію мав у мирний час. Міг бути до війни журналістом, чиновником, продавцем у магазині чи учителем у школі, а сьогодні ти – кулеметник, розвідник, кухар, водій, зенітник…
«Війна змінює професії, змінює людей. Змінила війна й мене. Сподіваюся, у кращий бік», – каже Володимир Данилюк
Після Перемоги він сподівається знов стати журналістом.
«Сьогодні ж порадив би колегам бути дуже відповідальними за те, що вони пишуть. Наразі відповідальність за слово така ж велика, як відповідальність за постріл. Тож кожен на своєму місці має робити максимум можливого для Перемоги. Треба намагатися бути максимально незалежним від зовнішніх обставин і максимально правдивим.
Сьогодні людям правдиве слово необхідне як ніколи», – розповідає журналіст-воїн.
Чоловік наголошує, що у Силах оборони України до журналістів ставляться із повагою й очікують від них тільки одного: правди і відповідальності.
«Військові розуміють, що завдяки медіа про них дізнаються рідні й близькі, багато хто – віддасть за чесну службу належне… Особливо добре слово важливо тим, хто нині на передовій», – ділиться Володимир.
У період війни журналістам надзвичайно важливо старатися нікому зі співгромадян не нашкодити невиваженим словом. Неперевірена, панічна, фейкова (не дай Боже) інформація дуже негативно впливає на людей, особливо на цивільних.
«Військові добре знають справжню ситуацію, а от мирне населення – дуже чутливе до інформаційних впливів», – наголошує журналіст.
Військовий стан накладає на кожного із українців, у тому числі й на журналістів, певні обмеження. Але з початком війни демократія не закінчується, тому, як переконаний Володимир Данилюк, обмеження мають бути раціональними, чіткими і однаковими для всіх.
«Тут важливо, щоб до своїх слів відповідально ставилися і журналісти,
і ті, хто дає інформацію журналістам. Не можуть якусь певну подію коментувати хто завгодно, щоб у кожного посадовця була своя власна версія цієї події», – говорить Володимир Олексійович.
Щодо майбутнього Володимир Данилюк оптимістичний:
«Недалекий той час, коли ми всі повернемося з Перемогою й знову зустрінемося в нашій рідній Спілці, в нашому дружньому колі журналістів-однодумців! І зробимо багато цікавого й корисного – того, що не встигли зробити до війни. А тих колег, які сьогодні не в війську, попросив би меншою кількістю дати максимальний результат – як кажуть, «за себе і за того хлопця»… Але! Не ризикуйте тоді, коли не треба! Жодний удалий кадр не вартує поранення чи, борони Боже, загибелі! Всі повинні бути живими!», - провадить чоловік.
Нагадаємо, раніше ми писали про двох волинських журналістів, які стали бійцями тероборони.
