Великдень – сімейне свято, одне з найшанованіших християнських свят у році.
Видання ВСН розпитало відомих волинянок про те, як вони святкують цей день.
Ірина Констанкевич, народна депутатка«У нашій родині завжди пекли паски, навіть у радянські часи, коли це було заборонено. Тому для мене паска, крашанки, освячення їх у церкві є не тільки символом духовного єднанням у вірі, а й символом спротиву системі», – ділиться вона.
Цього року Ірина Констанкевич традиційно пектиме паску і вдома.
«У мене вже все є: дріжджі, борошно, домашні яйця… Буду готувати тісто за бабусиним рецептом. Окрім того, як кожна українка дотримуюся спеціальних ритуалів, як-то покласти хрестик, помолитися, чистим рушником накрити тісто в мідниці.
Перед випіканням паски необхідно помолитися, за час готування паски у будинку має панувати спокійна атмосфера, не можна сваритися та гримати дверима, навіть надто голосно розмовляти».
Ірина Вахович, ректорка ЛНТУВона розповідає, що святкує цей день завжди у родинному колі.
«Випікає паску мама, як найстарша жінка у родині. Ми їй допомагаємо. Особливістю її рецепту є те,
що вона додає приправу бадьян у тісто», – каже вона.
У великодній кошик завжди кладуть в родині Ірини Вахович паску, яйця, ковбаску, сир, масло, сіль. Є й незвичний предмет:
«У нас є традиція класти в кошик ключ від будинку. Мабуть, щоб Бог оберігав домівку».
Ірина Чебелюк, заступниця Луцького міського голови «Великдень – це завжди велике свято. Ми готуємося до нього традиційно: печемо паски, готуємо м'ясні страви. Загалом у нас на свято накритий щедрий стіл. У нашій родині є традиція — відвідування хрещеників. Ми приходимо до них з ласощами. Паску завжди освячуємо вночі, а після приходу з церкви всі разом сідаємо за стіл та частуємося продуктами з великоднього кошика», – розповідає вона.
Найулюбленіша паска, звісно, – мамина, каже Ірина Чебелюк.
«Зазвичай паску пече моя мама. Рецепт у нас класичний з цедрою лимона та родзинками. Тому ніяких особливостей у неї, в принципі, немає. Щодо фарбування яєць, то ми виключно використовуємо цибулинне лушпиння. У кошику у нас зазвичай стандартний набір: крашанки, м'ясне, масло, сир, сіль та інше. Ми вдома спеціально печемо окрему пасочку,
яку будемо освячувати», – додає.
Катерина Шкльода, голова правління фонду «Тільки разом» «Паску пече моя мама. Робить це або у четвер, або у суботу. Мама любить максимально традиційні рецепти паски: без цедр лимону, сухофруктів, шоколадів тощо, та обов‘язково із домашніми яйцями, аби колір пасочки був жовтеньким. Навіть із «прикрас» вона використовує лише збитий білок із цукром», – розповідає вона.
Для неї цей день також особливий, як і для кожного українця – сповнений надії і віри.
«На Великдень завжди були красиві нічні служби у церкві. Вони особливі, завжди сповнені вірою, відчуттям відродження, переродження, спокою та гармонії. Саме із цим асоціюється для мене Великдень із раннього дитинства, і саме цього я бажаю кожному українцю та українці», – резюмує вона.
Ольга Бузулук, речниця ГУ Нацполіції Волинської області «Для мене Великдень – це про рідне село і рідний дім, про батьків і брата, бабу й діда, про прибирання і готування всіх страв на світі, про багато гостей і родичів, з якими бачишся раз на рік, на великі свята. Але так було колись, зараз уже не так,
а особливо корективи внесла війна. Звісно, я намагаюсь зберегти хоч якісь відголоски традиції відзначення Пасхи з свого дитинства і передати це двом донечкам. Фарбування яєць у нас є, пробуємо себе у писанкарстві на майстер-класах, стараюсь завжди спекти паску. Багато прибираю, перу і вичищаю, – все одно це весна, і хочеться свіжості та чистоти скрізь», – розповідає вона.
Ольга додає, що зараз у багатьох немає ні настрою, ні натхнення щось робити цього року, але вона навпаки на зло нашим ворогам хоче організувати все так, щоб і освятити великодній кошик, і провести максимум часу з дітьми, і накрити святковий стіл.
«Розказую дітям і про піст, ми багато дискутуємо про воскресіння Христове і про віру, більше націлюю дітей на те, щоб вони все ж вірили, дотримувались заповідей, бо без віри прожити дуже важко. Щороку я люблю ходити в храм по вербу, повертатись з нею додому, – це теж традиція з села, у нас завжди ходив по вербу в церкву мій дід, ми з братом дуже його чекали. Так само мене чекають і мої доньки. Також читаю дітям біблійні розповіді про ці дні і страждання Ісуса,
про розп’яття і воскресіння, в них завжди виникає багато запитань, і це ті вічні питання, які люди мають ставити собі завжди. Адже маємо численні притчі, які актуальні повсякчас, і вони оточують нас усе життя, завжди людина має право вибору: бути Іудою чи ні, продаватись за «30 срібняків» чи ні, нести свій Хрест чи ні, вірити навіть під загрозою смерті чи ні, і так далі. Я не кажу дітям, як правильно, бо і сама не завжди знаю, але вони мають це все усвідомлювати в процесі свого дорослішання, – оце для мене про Великий День Пасхи», – каже вона.
Марія Адамчук-Коротицька, засновниця і керівниця Фонду боротьби з ракомМарія розповідає, що вже два роки поспіль вони з батьками святкують за григоріанським календарем, цього року – 9 квітня
«У нас все робить мама: пасочки пече, яйця фарбує, м'ясо запікає. До кошика кладемо все традиційне, єдине: ми проти того, аби класти алкоголь, але додаємо ще цукерки, бо діти просять», – ділиться вона.
Світлана Головачук, засновниця бренду авторських прикрас та одягу «Namysta»Світлана каже, що у них в родині Пасху святкують традиційно:
щороку її чекають і готуються.
«Мої поїсти люблять, тому у нас є і домашня печена ковбаска, і м‘яско, звичайно, що є і крашанки. Їх доволі багато, тому що наша дитина – великий прихильник яєць.
Паски я не печу: спекти дві не вмію, а коли зроблю це, то їх потрібно їсти, а вони даються взнаки. Мама моя цього року пектиме, тому домашня у нас буде. До речі, мій чоловік дуже любить домашню паску – завжди намагаюся, щоб вона була: або з родичів хтось передасть, або хтось спече. Для моєї мами на Пасху обов‘язково має бути холодець. Я його вже не варю, щоб не було забагато, бо для неї якщо свято, то тарілок 20 має бути.
Також ми ходимо до церкви, беремо із собою доньку. І в минулорічну, і в позаминулорічну суботу йшли до собору. Цього року теж підемо. Склалася традиція, що донька несе свій кошик, а ми свій. Одна наша мама вже у поважному віці, тому водночас святимо і собі, і їй, а потім завозимо гостинці. Біля собору завжди фотографуємося, потім друкуємо світлини», – ділиться вона.
Розповідає, що цього року у магазині посуду дещо прикупила і собі, бо любить, щоб стіл був святковим і гарним.
«Цьогоріч не склалося, на настрій позначаються ці реалії, в яких ми живемо, – зауважує Світлана, – але раніше готувала композиції. З минулого року лишилася, яку будемо ставити на стіл і у цьому році, там і квіточки, і зайчики, і яйця».
Вона зазначає, Великдень – родинне свято. Зважаючи на те, що родина збільшується, розписують дні, коли чекаю гостей, і коли самі стають ними.
Додає, що нині і світ змінився, і самі обставини, в яких складно дотримуватися народних традицій. Наприклад, сувого посту, або як колись у вівторок вже готувати святковий одяг, а у четвер робили генеральне прибирання.
«Мені здається, сьогодні робимо це тоді, коли маємо час. Цьогоріч про святковий одяг я для себе подбала. Знаю, що українські жінки найбільше своїх намист одягали саме на свята і до церкви. Мені теж захотілося зробити на свято багаторядне намисто і одягнути його до церкви. Це не автентичні матеріали – звичайні намистини, але їх там 24 низки», – ділиться з нами Світлана Головачук.
«Кажуть, що символізм свята цього в тому, що добро перемагає над злом, смерть над життям. Це такий перехідний період,
відродження природи. Мені хочеться, щоб у нашій Україні нарешті це добре перемогло те зло мордора. Щоб хлопці, яких везуть, всі поверталися додому живими», – підсумовує вона.
Ірина Січкарук, завідувач відділення інтервенційної кардіології у Медичному об'єднанні Луцької міської територіальної громади «Кожного року я практикую інший рецепт паски. Така у мене традиція, дуже люблю пізні експерименти. Найбільше мені сподобалася паска з медом – закарпатський рецепт. Зазвичай я випікала паску у четвер, але коли багато чергувань, роботи і виїздів, то це лишалося на суботу», – розповідає Ірина Січкарук.
Вона зауважує, що до великоднього кошика кладуть все традиційно.
«Після того, як у мене народилася донечка (у нас велика різниця між дітьми), то щороку ми робимо фотографії сина і доньки біля пасочок. Поки були бабці з дідом, то спершу у них збиралися, а згодом до нас приїздили. Тепер святкуємо у вузькому колі: діти, чоловік, я, а потім ввечері до батьків їдемо», – додає вона.
Вона намагалася освоїти методику розпису писанок, – ділиться Ірина, – але на це потрібно витратити багато часу і не завжди вдається, тому вдома фарбують яйця вже випробуваним, традиційним методом у цибулинні.
