За одним столом у Красному сиділи троє чоловіків, для яких слово «дім» сьогодні має особливу вагу. Іван Кучер, Михайло Дацко та Орест Левкун пройшли російський полон і дочекалися повернення на рідну землю.
Про їхню зустріч за матеріалами Красненської селищної громади розповідає Район.Буськ.
1 жовтня, у День захисників і захисниць України, у Публічній опорній бібліотеці імені Івана Тиктора відбулася зустріч із захисниками Красненської громади, які повернулися з російського полону. Її ініціював Красненський селищний голова Роман Фурда.
У громаді таких земляків п’ятеро. Цього дня за одним столом змогли зібратися троє: Іван Кучер із Красного, Михайло Дацко з Андріївки та Орест Левкун із Задвір’я Арсен Мачуженко з Балучина та Олег Політило з Красного долучитися не змогли.
Це була не урочиста церемонія і не офіційний прийом. Радше — розмова людей, яким не потрібно багато пояснювати одне одному. Бо кожен із них знає, що таке чекати звістки про дім, рідних і свободу.
Говорили про полон — про умови утримання, фізичні та психологічні тортури, довгі періоди невідомості. Про дні,
які тягнулися нескінченно, і про думки, які допомагали вистояти.
А ще — про найпростішу і водночас найважливішу мрію: повернутися додому.
Іван Кучер провів у полоні 1388 днів — майже чотири роки. Орест Левкун — 666 днів, Михайло Дацко — 755.
Ці цифри нам важко осягнути. Бо за кожною — не календар, а чиєсь життя: дні без родини, без звичного ранку, без можливості просто вийти на вулицю, почути голос близької людини чи сісти за домашній стіл.
Окремо говорили про те, що повернення з полону не означає миттєвого повернення до колишнього життя. Попереду — свій шлях кожного: відновлення, звикання до мирного ритму, спілкування з людьми, які не пережили того ж, що вони.
Саме тому такі зустрічі важливі — не лише для тих, хто повернувся. Вони потрібні й громаді, щоб почути своїх захисників і зрозуміти ціну, яку вони заплатили за свободу.
Цього дня за одним столом були троє земляків, які колись рахували дні до повернення. Сьогодні вони вже вдома.
Але в Україні залишаються ті, хто досі чекає цього дня. Їх пам’ятають. На них чекають. І вірять у їхнє повернення.
Дякуємо Івану Кучеру, Михайлу Дацку та Оресту Левкуну за довіру й готовність ділитися своїми історіями. А колективу Публічної опорної бібліотеки імені Івана Тиктора — за теплу атмосферу цієї зустрічі.
