У постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 2 листопада 2026 року у справі №446/326/18 Суд розглянув питання про межі перевірки кримінального провадження апеляційним судом, зокрема про обов’язок надати оцінку доводам захисту щодо недопустимості доказів, отриманих під час досудового розслідування, та необхідності повторного дослідження доказів.
Обставини справиЧоловіка визнали винуватим у несанкціонованому втручанні в роботу мереж електрозв’язку за ч. 1 ст. 361 КК України.
За встановленими судом обставинами, до 5 травня 2017 року він, будучи засновником ФОП, без відповідної ліцензії експлуатував базову станцію передавання даних із широкосмуговим радіодоступом MikroTik моделі OmniTik. Обладнання працювало на частоті 5280 МГц, яка збігалася з частотою випромінювання радіоелектронного засобу ТОВ ВКФ лімітед. За висновком суду, це призвело до спотворення процесу обробки інформації підприємства.
Буський районний суд Львівської області вироком від 20 січня 2026 року призначив обвинуваченому покарання у виді обмеження волі на два роки.
Водночас на підставі статті 49 та частини п’ятої статті 74 КК України звільнив його від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Львівський апеляційний суд 27 травня 2026 року залишив вирок без змін.
Захисник оскаржив ці рішення до Верховного Суду. Він просив скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження, посилаючись, зокрема, на недоведеність вини, недопустимість доказів і порушення процесуального порядку досудового розслідування.
Одним із центральних доводів було те, що відомості про інкриміновані чоловікові дії у смт Добротвір окремо до ЄРДР не вносилися.
За позицією захисту, кримінальне провадження, зареєстроване 7 квітня 2017 року, стосувалося інших подій — незаконного встановлення мереж електронного зв’язку за іншими адресами. Тому проведення слідчих дій щодо епізоду, за яким засудили чоловіка, без окремої реєстрації відповідних відомостей порушувало статтю 214 КПК України.
Захист також ставив під сумнів допустимість висновку комп’ютерно-технічної експертизи, оскільки його склала особа,
яку, за твердженням адвоката, не було внесено до Реєстру атестованих судових експертів. Окремі заперечення стосувалися повноважень слідчих і прокурорів, автентичності підпису на постанові про визначення групи прокурорів та належності інших доказів.
Крім того, адвокат наполягав на повторному дослідженні доказів апеляційним судом, однак відповідне клопотання задоволене не було.
Позиція Верховного СудуВС вказав, що статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд також нагадав, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Окрему увагу Верховний Суд приділив обов’язкам апеляційної інстанції.
Суд зазначив, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
У своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Щодо мотивування судових рішень Верховний Суд звернув увагу на вимоги статті 419 КПК України.
ВС наголосив, що відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави,
з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
У цій справі Верховний Суд установив, що апеляційна інстанція не надала належної оцінки низці принципових доводів захисту.
Зокрема, йшлося про відсутність окремої реєстрації відомостей щодо інкримінованого чоловікові епізоду.
За змістом ст. 214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР (ч. 1). Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР (ч. 2). Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 3).
ВС звернув увагу й на положення про порядок ведення ЄРДР,
чинного на час інкримінованого діяння.
Суд наголосив, що відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо (п. 8 розділу 2 Глави 2).
З огляду на це Верховний Суд звернув увагу, що сторона захисту послідовно порушувала питання про відсутність окремої реєстрації відомостей щодо дій засудженого.
Із витягу з ЄРДР від 7 квітня 2017 року вбачалося, що відомості стосувалися незаконного встановлення мереж електронного зв’язку невстановленими особами за іншими адресами. Водночас у рапорті інспектора кіберполіції містилася інформація і про аналогічні факти на території інших населених пунктів.
ВС вказав, що отримавши відомості про вчинення різних кримінальних правопорушень, слідчий відповідно до ст. 214 та п. 8 розділу 2 глави 2 Положення зобов’язаний був внести відомості про кожне виявлене кримінальне правопорушення окремо — як у м.
Львові, так і в смт Добротвір.
При цьому апеляційний суд не надав змістовної відповіді на цей довід захисту.
ВС констатував, що на ці доводи сторони захисту суд апеляційної інстанції не дав змістовної, обґрунтованої та переконливої відповіді. Більше того, він взагалі не навів їх у мотивувальній частині ухвали серед підстав апеляційного оскарження.
Верховний Суд також звернув увагу на доводи щодо допустимості експертного висновку від 13 червня 2017 року № 14516.
Захист стверджував, що його склала особа, не внесена до Реєстру атестованих судових експертів. Водночас суд першої інстанції використав цей висновок як доказ, попри те, що прокурор раніше заявляв клопотання про призначення додаткової інженерно-технічної експертизи.
Без належної відповіді залишились й доводи сторони захисту про те, що місцевий суд безпідставно послався у вироку як на доказ на фактичні дані висновку комп’ютерно-технічної експертизи від 13 червня 2017 року № 14516, який як наголошував захист, складено особою, не внесеною до Реєстру атестованих судових експертів.
Окремо Верховний Суд оцінив доводи щодо процесуальних повноважень прокурорів.
У матеріалах провадження містилися два примірники постанови від 1 серпня 2017 року про визначення прокурора: один був відкритий стороні захисту в порядку статті 290 КПК і не містив підпису заступника керівника прокуратури, інший, підписаний, був долучений пізніше.
ВС вказав, що колегія суддів вважає передчасними висновок суду апеляційної інстанції про те, що належне визначення процесуального керівника у кримінальному провадженні підтверджується наявною в матеріалах справи постановою, підписаною заступником керівника.
Оскільки у матеріалах провадження міститься інший примірник постанови заступника керівника про визначення прокурора від 01 серпня 2017 року, який не підписаний і який свого часу був відкритий стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, зазначені доводи сторони захисту потребували ретельної перевірки, однак, як уже зазначалося, суд апеляційної інстанції цього не зробив.
Таким чином, апеляційний суд не здійснив самостійного аналізу істотних заперечень захисту, а фактично обмежився відтворенням висновків суду першої інстанції.
ВС наголосив, що обмежившись твердженням про обґрунтованість вироку місцевого суду,
апеляційний суд фактично продублював його позицію, не здійснивши власного належного аналізу, що свідчить про формальний підхід до перевірки законності судового рішення та порушення вимог ст. 419 КПК.
Ще одним важливим аспектом стала відмова апеляційного суду повторно дослідити докази.
Верховний Суд нагадав, що частина третя статті 404 КПК передбачає обов’язок апеляційного суду повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, за клопотанням учасників судового провадження.
Суд зазначив, що на переконання колегії суддів, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника про дослідження доказів у провадженні без наведення аргументованих мотивів такого рішення та окремо погоджуючись з позицією місцевого суду щодо окремих доказів, а не їх у взаємозв’язку з іншими доказами у кримінальному провадженні, апеляційний суд не створив належних умов стороні захисту для відстоювання своєї позиції під час апеляційного розгляду.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що апеляційна інстанція не усунула суперечностей у вироку та не спростувала доводи про недоведеність вини поза розумним сумнівом.
З огляду на викладене колегія суддів вирішила, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів апеляційної скарги захисника, не надав на них вичерпних відповідей, не зробив ґрунтовного аналізу обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки за критеріями статті 94 КПК як кожному доказу окремо, так і їх сукупності з точки зору їх достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного рішення.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
При цьому Суд не вирішував остаточно питання про допустимість доказів, доведеність вини засудженого чи правильність застосування кримінального закону. Інші доводи касаційної скарги він не перевіряв через передчасність такого розгляду.
Отже, ключовий висновок постанови полягає в тому, що апеляційний перегляд не може бути формальним. Суд зобов’язаний перевірити істотні доводи захисту, надати їм мотивовану оцінку, а за наявності передбачених законом підстав — повторно дослідити докази. Невиконання цих вимог є істотним порушенням кримінального процесуального закону та може стати підставою для скасування рішення апеляційної інстанції.
[read_more ids="373511,365448"]
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.