Стіни Львівської обласної ради знали колись і кращі (з огляду активності, дієвості, зрештою, креативності депутатів на поприщі захисту від «злочинної влади») часи.
За попередніх скликань (за виключенням передостаннього) домінувала схема: меншість з націонал-демократів і більшість від влади. Відповідно до цієї схеми, меншість завжди була активною та створювала владі чимало проблем. З приходом до керма обласної ради ВО «Свобода» у 6 скликанні (2006 – 2012 роки) націоналісти замінили нерішучих попередників і змістили позиції прихильників влади до меншості. Послідовники у минулому Соціонал-Національної партії України (до лютого 2004 року «Свобода» мала назву Соціал-Національна партія України. Не плутати з НСДАП) навіть викреслили термін «демократичне» з означення скликань ради. Отже, перші 5 скликань були демократичними, а шосте, позбулося цього, вочевидь, ганебного за уявленням соратників Тягнибока, прикметника.
Керівництво обласної ради завжди складалося з людей з чималим політичним або (та) господарським досвідом, добре знаних у суспільстві, котрі мають власну думку і позицію.
Свободівці змінили і цю традицію – майже нікому невідомий раніше ОлегПанькевич, за сумісництвом рідний брат Ірини Сех, та Петро Колодій, про зв’язки якого з вкрай специфічними середовищами, котрі у 90 наводили страх на бізнес, не зовсім відповідають вказаним критеріям.
Як і слід було очікувати, перший же серйозний іспит, чи як нині модно висловлюватися, «випробовування Олегом Салом», нинішній голова Петро Колодій зі своїми заступниками не здали. У попередній статті «Подарунок для Свободи» було детально описано усі переваги для націоналістичної сили з таким новим губернатором. І перший, хто мав би отримати політичні дивіденди, є, власне, очільник і поводир депутатського корпусу краю. Саме він повинен був бути на передовій процесу підготовки недовіри новому голові ОДА. Переговори, переконування, зустрічі з депутатами сам на сам, каверзні плани супроти представника злочинної влади – ось чим би мав без сну і покою займатися Петро Колодій у ранзі спікера обласного парламенту.
Та півтора тижня, що минули з часу призначення Сала, засвідчують про те, що градус страху перед представником Президента у голови обласної ради,
певно таки вищий середньої температури у депутатськім корпусі. Жодної різкої заяви про «одіозного фальсифікатора виборів» та «корупціонера» з уст керманича обласної ради так і не прозвучало. Зате спритний «свободівець» за перші десять днів нового очільника ОДА встиг засвітитися поруч «губернатора-фальсифікатора» у всіх мислимих позитивних ракурсах – спільні урочистості, покладання квітів та апаратні наради. У медіа бракує тільки інформації про участь Петра Колодія у святковому банкеті з нагоди призначення. І здавалось би: куди дивиться «свободівське» керівництво. Слід віддати належне – прямої заборони до 6 листопада, до виходу в світ заяви трьох зверхників опозиції із закликом організувати роботу про висловлення недовіри Олегу Салу голова обласної ради не отримував. І хто-хто, а власне він, після заяви, підписаної в тому числі і лідером «Свободи», мав би опинитися на вістрі процесу організації висловлення недовіри.
Наївно думати, що влучний постріл Сала у вигляді заготованої відповіді на запитання львівського журналіста про «славне» минуле Петра Колодія вибив націоналіста революціонера з рівноваги і змусив демонструвати направо і наліво довідки з міліції змісту:
« чи причетний, чи мав відношення…». Час довів, що причина в іншому. Не дарма жодний «свободівець» у Верховній раді не підписав разом з іншими депутатами від Львівщини звернення про організацію позачергової сесії обласної ради. Схоже, що ВО «Свобода» у цій ситуації знайшла якісь індивідуальні вигоди для себе і вирішила не педалювати настільки очевидне питання як недовіра голові ОДА.
З відповідей нової «свободівської» зірки, що сходить, Йосифа Ситника на програмі «Люстрація», читалося, що особливої уваги на появу Сала на посаді голови ЛОДА звертати не варто: чого мовляв, депутатів ворохобити. І так виглядає, що саме з побажань партійних Петро Колодій у п’ятницю дав коментар: «Підписів я не отримував, значить не буде позачергової сесії». Цю казку керівники обласної ради, схоже розповідатимуть ще довго. Насправді, саме Петро Колодій, як найбільш непохитний націоналіст-»свободівець» мав би своїм розпорядженням, не чекаючи якихось там підписів, ініціювати сесію та доручити апарату ради скласти і поширити відповідне рішення про недовіру Салу. Тих, хто не вірить у таке широке право нашого героя,
власне право, а не боронь Боже обов’язок, відсилаємо до регламенту Львівської обласної ради. Та, схоже, що шати революціонера не йдуть голові парламенту П’ємонту – куди краще просто побути чиновником високого рангу, на колегіях поруч з одіозним назначенцем від режиму посидіти.
До слова, абсолютно не краще себе повели і заступники шанованого голови Львівської обласної ради. Шанс зіграти у свою гру був при цій ситуації і у них. Що приміром заважало представнику ультраопозиційної Батьківщини Василю Пісному заробити додаткові бали перед своїм партайгеноссе Яценюком, що затаврував фальсифікатора виборів у Первомайську засланого вчиняти схожі безчинства, тепер вже в столиці Галичини? Який би це був захоплюючий «батл» між генерал-майором і за сумісництвом губернатором і заступником голови обласної ради зате і за сумісництвом генерал-лейтенантом!
Лаври Віталія Яреми чи Геннадія Москаля, та що там казати – самого Юрія Луценка, могли бути доступні нашому герою. Так і до посади голови обласної ради було б недалеко. Мовчання у цій ситуації Пісного ставить під сумнів, чи здатна «Батьківщина» в обласній раді взагалі до виконання настанов щодо Сала,
спущених з Києва. Так недовго і колаборантами стати. У будь-якому випадку, діяти під губернаторським прикриттям, як от приміром було під час ганебного сланцевого голосування, коли Пісний був однією з дійових осіб спектаклю, це одне, а от взяти на себе вінок головного опозиціонера схоже зовсім інше.
Не виступив активним гравцем в «антисальному питанні» і інший заступник голови ради Валерій П’ятак. Заступник у минулому Петра Олійника, котрий опісля помаранчевої революції чи не найбільше залив сала за шкіру Салу, вирішив не пхатися в ар’єргард атаки. Схоже, що залишки «Нашої України» взагалі проігнорують висловлення недовіри губернатору, бо один з видних представників цього середовища, не посоромився взагалі побажати Салу щось на кшталт шансу виправити свою репутацію.
Кудись зник вічно активний хоч і не заступник, проте не менш впливовий в президії ради голова бюджетної комісії обласної ради Ярослав Качмарик, помічений раніше одним зі спікерів при виголошенні недовіри Горбалю та Костюку. Певно, зі своїм побратимом Колодієм вирішили не бавитися у провідників у такому сумнівному з точки зору матеріальних дивідендів процесі.
З одного боку, що тут казати. Яка обласна рада – таке і керівництво. Чи мислимою була б така ситуація скажімо у скликанні часів Михайла Сендака, (тоді ще не симпатика Партії регіонів)? Чи приміром за періоду головування Миколи Гориня, не кажучи вже про перше скликання часів Чорновола? Навряд.
Нинішнє керівництво ради хоч і здатне було на подвиг «66» коли йшлося за цілком матеріальні речі, то аж ніяк не готово до гри за «78». Хто ще не знає, саме стільки голосів необхідно, щоб організувати терміновий виліт Сала з Львівщини. При кількості у понад 80 депутатських штиків котрі не соромлячись про людське око зараховують себе до борців з режимом, справою честі керівництва обласної ради було б бути організувати цей процес. Та схоже за все, останнє речення – не про президію Львівської обласної ради 6 скликання… Салом вона обважніла безнадійно.
Олексій Гордієнко
