У суботу, 7 грудня, громадськість та органи влади відзначать 121 рік від дня народження легендарної героїні Січового Стрілецтва Олени Степанів-Дашкевич.
Про це з посиланням на Спілку офіцерів України повідомив кореспондент IA ZIK.
За словами голови Львівської обласної організації Спілки офіцерів України полковника Петра Костюка, вранці 7 грудня офіцери помоляться за світлу пам’ять Олену Степанівни в гарнізонному храмі Святих верховних апостолів Петра і Павла Центру військового капеланства курії Львівської архиєпархії УГКЦ на вул. Театральній, 11.
Об 11.00 на Личаківському цвинтарі у Львові, де похована Олена Степанів Дашкевич, представники Львівської облдержадміністрації, Національної скаутської організації України «Пласт» та інших громадських і наукових установ покладуть квіти на могилу Степанівни та її матері, а також запалять свічки на могилах Романа та Ярослава Дашкевичів.
О 13.00 на вул. Козацькій, 11-а у Львові громадське об’єднання Наталки Криничанки «Етра» відкриє охоронну табличку пам’ятки природи – куща ліщини, що його посадила разом із сином Ярославом Дашкевичем біля свого останнього прижиттєвого помешкання у Львові,
де тепер тривають роботи із створення музейної експозиції. Встановлення таблиці погодив Департамент екології та природних ресурсів Львівської обласної адміністрації.
Довідка IA ZIK.
Олена-Марія Степанів-Дашкевич (Степанівна) народилася 7 грудня 1892 року в селі Вишнівчику на Перемишлянщині у родині священика.
Юначкою Олена Степанівна очолила першу жіночу чету українського національно-спортивного товариства «Сокіл», була активною в підпільних самоосвітніх гуртках та в «Пласті». Студіюючи історію та географію у Львівському університеті, вступила до Українського студентського союзу, «Академічної громади», просвітнього кружка, студентського союзу ім. Драгоманова, товариства Січових стрільців. Напередодні війни увійшовши до комітету УСС провадила добровольців до стрілецького легіону. Домігшись дозволу Бойової управи легіону, вирушила на фронт, де вагомими подіями її воєнного чину стали бої під Комарником, на Маківці та під Болеховом, за що була відзначена срібною медаллю хоробрості.
Про хорунжу Степанівну подавали сенсаційні публікації австрійські та швейцарські часописи,
дівчина у військовому однострої вразила відомого угорсько-американського письменника Ференца Мольнара. Також преса не оминула увагою й полонення Степанівни та етапування до Ташкента, де її утримували в таборі як «сеператистку й мазепинку». Після Лютневої революції в Росії звільнення Степанівни з полону виклопотав Червоний Хрест. Її повернення додому через Фінляндію, Швецію, Німеччину й Австрію спричинив пресовий ажіотаж та популяризацію українських змагань за державність. Коли у листопаді 1918 р. для захисту української державності зродилася УГА, Степанівна увійшла до її Головної військової управи, а пізніше Начальної команди, пройшовши бойовий шлях від Львова до Старокостянтинова.
Згодом Степанівна працювала референтом преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР, здобула ступінь доктора філософії у Віденському університеті, увійшла до НТШ як один із ініціаторів створення Географічної комісії. У 1921-1925 рр. викладала географію у Львівському підпільному університеті, а від 1992 р.- у львівській гімназії сестер василіанок. Упродовж 1935-1939 рр.
працювала референтом організаційного відділу Ревізійного союзу українських кооперативів, керувала Статистичним бюро Львова, восени 1944 р очолила сектор економіки у Львівському відділенні Інституту економіки Академії наук, була доцентом Львівського державного університету та Інституту радянської торгівлі.
1949 р. за родиною Степанівни радянські репресивні органи встановили нагляд, згодом арештували. Під слідством Олена Степанів-Дашкевич та її син Ярослав Дашкевич перебували в сумнозвісній тюрмі на Лонцького, де отримали вирок – 10 років спеціальних таборів (мордовських – для матері і карагандинських – для сина). Після звільнення повернутися до наукової праці Олені Степанів-Дашкевич не вдалося. Колишні політв’язні оселилися у винайнятому помешканні в будиночку на вул. Козацькій, 11-а. Саме тут після важкої й невиліковної недуги 11 липня 1963 р. Олена Степанів-Дашкевич відійшла у вічність і була похована на Личаківському цвинтарі.