Війна на сході відібрала у неї друзів та змусила переїхати на інший кінець України. Ганна родом із Луганщини, вона журналіст, однак просто неможливо працювати в умовах, коли тобі закривають рот, а всі навколо шаленіють і кличуть «Вову». Вона сіла на поїзд і приїхала до Львова.
«Погляд» поспілкувався з Ганною про її минуле, а вона розповіла як зароджувався сепаратизм на Луганщині.
«До Львова їхати мені не було з ким, бо навіть не залишилося друзів»
У Луганську ставало дедалі складніше, Ганна зібрала речі, купила квиток на поїзд і поїхала. Дівчина не хоче називати своє прізвище та фотографуватися, все ще побоюється за власне життя. У Львові опинилася вкінці листопада. Каже, що у місті Лева була лише один раз і то проїздом, коли прямували в Карпати, однак вже тоді її захопила Західна Україна.
«Їхати мені не було з ким, бо навіть не залишилося друзів, було їх багато колись, навіть на початку року, але через цю ситуацію, яка склалася, більшість з них підтримала новий режим і нову владу», - Ганна на хвилинку зупиняє розповідь, на очах блищать сльози…
Вона каже, що все-таки намагалася спілкуватися зі своїми приятелями,
але це були вже не ті люди, після їхніх зустрічей дівчина почувалася хворою та виснаженою.
По дорозі їй довелося минути 20 блокпостів, як «ополченських», так і українських. Дісталася до Харкова, а з Харкова вже до Львова. У Луганську в неї залишилися усі рідні, колишні друзі та попереднє життя. Деякі знайомі з Луганщини все ще телефонують їй, проте, коли чують, що дівчина перебралася до Львова, не горять бажанням спілкуватися, лише двояко кидають : «а… Львов… ну да».
Ганні вдалося знайти роботу, зараз вона працює позаштатним журналістом в одній із львівських газет, однак мріє влаштуватися на постійну роботу, а ще дякує львів’янам, які допомогли їй з житлом.
«Мені дуже пощастило, стосовно житла, допомогли хороші люди, львів’яни. А ще зараз я отримую 442 гривні від соцзахисту і ще близько 800 гривень обіцяють від центру зайнятості», - з усмішкою ділиться вона.
-А як жителі міста до тебе ставилися, не було конфліктів?
-Я ніколи не мала ніяких стереотипів про Львів. Не було ніяких конфліктів, усі нормально ставляться. Я навіть не приховую, звідки приїхала, відкрито про це говорю і всі нормально мене сприймають.
«Нормальна людина не зможе там жити і працювати…»
Дівчина розповідає, що жити і працювати у Луганську з ідеєю в принципі не можливо, а тим більше журналістам.
- Вас переслідували?
- Наше телебачення не підтримувало того всього взагалі. Тому нас гнобили, обзивали, нам погрожували.
У її рідному місті було дуже багато «ополченців», бойовиків, терористів та різношерстних військових. Військова техніка довжелезними колонам проїжджала буквально під вікнами будинків. Ганна каже, вже тоді було зрозуміло, готується щось серйозне, люди здогадувалися до чого це все може привести.
А потім був горезвісний референдум, який виявився справжнісіньким фарсом і показухою.
«На референдумі, який був 11 травня, я працювала кореспондентом, звичайно, не брала в ньому участі. Там були формальні бюлетені, коли я попросила мені їх показати, набрали депутата міської ради і по телефону він сказав, що в нас преса не працює, покиньте приміщення і нічого не фотографуйте», - розповідає Ганна.
Опісля одні за одними люди виходили на мітинги, на яких всі кликали «Вову». Більшість підтримувала їх, приходило чимало пенсіонерів,
які теж чекали приходу «нової чесної влади». Дівчина не береться судити чи були мітингувальники проплаченими, каже що траплялися й «ідейні», які справді на щось сподівалися.
-Як ти думаєш, чому люди підтримали це все?
- Чесно кажучи, це питання для мене залишається відкритим… я і сама не розумію
Майдан мав початися на Донбасі
Ганна відверто дивується, що Донбас так довго мовчав, адже за 5 років його практично довели до ручки.
«Я взагалі думала, що такі масштабні події, як Майдан, повинні були початися там, на Донбасі. У нас була перша хвиля скорочень, друга хвиля скорочень, зменшення заробітної плати. Останні 5 років регіон вбивала корупція, приватний бізнес, оці копанки…Люди все це бачили, наростав соціальний негатив», - каже дівчина.
Вона досі не розуміє, чому замість того, щоб боротися з чиновниками-регіоналами, люди взялися кликати «Вову». Переконує, що на Донбасі чимало розумних, інтелігентних порядних людей, однак того разу парадом правили інші…