Про це повідомив сьогодні, 10 травня, власкор IA ZIK.
Голови Яворівських РДА та районної ради – відповідно Орест Хлян та Володимир Сичак засвітили лампадку пам’яті та поклали букет синьо-жовтих квітів до хреста розстріляним фαшиcτами військовополоненим та пам’ятника на похованні тисяч жертв Голокосту, яке в народі називають яворівським «Бабиним яром».
Перед Днем пам’яті та примирення територію в лісі, де в роки Другої світової війни фαшиcτи розстріляли та поховали заживо сотні євреїв та військовополонених, прибрали під час толоки працівники Яворівської міської ради, вивізши звідти вантажівку непотребу.
Однак є вже свіжі сліди цих гульбищ вандалів на кістках: про це свідчать місця від багать з недоїдками – просто біля хреста та пам’ятної таблиці замордованим військовополоненим, встановленим командуванням 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені князя Данила Галицького ще перед війною з російським агресором.
Не застерігає ласих до гулянок на кістках, й оголошення про те, що тут не можна влаштовувати пікніки, смітити.
На прохання вояків Залізної бригади,
які зараз воюють в АТО, а перед війною дбали про це поховання жертв нацизму, їхні рідні оповили хрест біля пам’ятної таблиці безіменним полоненим бійцям, розстріляних фαшиcτами.
Ветерани Залізної дивізії, які запалюють тут свічки, кажуть, що релігійні та громадянські панахиди на цьому похованні не відбуваються вже десь років з двадцять.
На думку дружин ветеранів Залізної дивізії, які прогулянки по ліску біля 53-го військового містечка суміщають з прибиранням поховання жертв нацизму, добре було б, якби знайшлася якась громадська організація, яка взялася б за оновлення пам’ятника та огородила цю братську могилу знищених Голокостом тисяч людей, серед яких було чимало маленьких діток.
Нагадаємо, що власкор IA ZIK зустрічався з очевидцями трагедії, яка сталася в роки Другої світової війни на Піщаній горі, що під містом Яворовом Львівської області. Яворівчани згадують, як ще маленькими пастушками, причаївшись в кущах, спостерігали, як німці спочатку змусили полонених рити собі могилу, а відтак скидали туди молодих поранених хлопців, один з яких закричав: «Мамо!».
За свідченнями старожилів, в 1944 році фαшиcτи пригнали на Піщану гору близько тисячі дітей, літніх людей, жінок – євреїв з Яворівської, Немирівської та Рава-Руської зон, а також радянських військовополонених, яких спочатку тримали без їжі та води за колючим дротом у центрі міста.
Яворівці з жахом згадують, як німці їх цілими родинами виганяли з будинків та змушували дивитися на цей смертельний похід до Піщаної гори нещасних євреїв з малими дітками. Дорогою тих, хто намагався втекти, зацьковували вівчарками. А на Піщаній горі жінок, дітей, стариків фαшиcτи змусили руками копати собі яму, в якій більшість жертв засипали землею живцем. Уночі у крайніх яворівських хатах було чути, як у цій могилі стогнали та плакали люди.
На жаль, десятиліттями ліс біля міжнародної автотраси Львів-Краковець, де розташована величезна могила з останками сотень жертв Голокосту та розстріляних фαшиcτами полонених радянських воїнів, багато років править за стихійне сміттєзвалище. Непотріб викидають навіть біля Хреста невідомим солдатам, а Пам’ятний знак похованим заживо євреям – вандали оббили,
вирвали металеву огорожу, обтовкли східці. Поглумилися нелюди й над камінними надгробниками з надписами єврейською мовою.
Тут, у лісі, який розділяє міжнародну автотрасу Львів-Краковець та Яворівський гарнізон, 20 років тому з ініціативи члена культурно-просвітницького товариства імені Шолом-Алейхема Анатолія Гальперіна та екс-представника Президента в Яворівському районі Богдана Дудзяного було встановлено пам’ятник жертвам Голокосту й Хрест радянським солдатам. Відбулися також перші й наразі єдині за увесь час, що минув від Другої світової війни, релігійна панахида та мітинг-реквієм. Відтоді про це трагічне місце забули усі, окрім вандалів та контрабандистів, котрі перепаковують тут цигарки й горілку, а непотріб кидають просто на могилу.
Довгі роки дружина офіцера з Яворова, психолог дитсадка Лариса Кольцова разом з сином-школярем та його однолітками приносили сюди квіти, закопувала вимиті дощем людські останки, однак ця жінка потрапила під скорочення і була змушена виїхати за кордон на заробітки.
Тепер Піщана Гора, яку в народі охрестили «Яворівським Бабиним Яром»,
повністю заросла бур’янами. Про те, що тут – величезна могила, по якій гасають автомобілями, на якій смажать шашлики, п’ють горілку, а пляшки розбивають об пам’ятник безневинно розстріляним, – нагадує хіба що дощ, який продовжує вимивати з піску людські кістки та черепи.
За краєзнавчими джерелами, в місті Яворові 8 листопада 1942 року було створено гетто. Для цього, днем раніше, зі Львова прибув відділ «Гестапо», який і етапував у Яворів євреїв з довколишніх міст і ґмін: Краковець, Великі Очі, Бунів, Чернилява, Твіржа, Мостиська, Крукеничі, Мислятичі, Судова Вишня, Шкло, Гусаків. Усього сконцентровано тут було понад 5000 осіб. Гетто в Яворові існувало до середини квітня 1943 року. За цей час в ньому загинули від голоду, холоду і хвороб більше 1000 осіб.
16 квітня (у Великодню п’ятницю) 1943 року з 4-ї години ранку до полудня з центральної частини міста відділом SS спроваджено 4400 осіб і розстріляно на Піщаній Горі, що в народі зветься – Сиксова.
У 1997 році на цьому місті встановлено скромний меморіал, який, на жаль, стоїть несправедливо забутим.
