«Повернемо ЛАЗ громаді!» – це гасло звучить у передвиборчих компаніях ледь не всіх політичних сил Львова. Тим часом від колись промислового гіганта сьогодні вже мало що залишилося і якщо ситуація не зміниться, то невдовзі повертати вже буде нічого.
Заснований 1945 року завод забезпечував країни СРСР на 70% автобусами, випустивши за час свого існування понад 300 тисяч машин. 1994 року на базі державного підприємства створили Відкрите акціонерне товариство «Львівський автобусний завод», контрольний пакет акцій якого належав Фонду держмайна. А ось 2001 року завод отримує статус приватного підприємства з колективною формою власності.
15 жовтня 2001 року власником 70,41% акцій за 27,1 мільйона гривень стало Українсько-російське спільне науково-виробниче підприємство ТОВ «СІЛ-Авто», пов’язане з російським бізнесменом, а згодом прямим власником підприємства Ігорем Чуркіним. Оголошення про ліквідацію «СІЛ-Авто» в «Урядовому кур’єрі» з’явилося 30 січня 2003 року.
Читайте також: У справі розкрадання коштів на вивіз львівського сміття є нові підозрювані
До речі, на той момент 27,
1 мільйона гривень відповідали приблизно 5,5 мільйона доларів. Натомість у зверненні депутатів Львівської обласної ради до президента, ВР, Кабміну, ГПУ, Фонду держмайна 2013 року озвучувалася інша вартість підприємства – 600 мільйонів доларів. Колишні керівники ВАТ «ЛАЗ», члени громадської ради ветеранів підприємства, заявляють , що тільки на складах заводу запаси металу, комплектації різних агрегатів та метизів оцінювалися у 48 мільйонів доларів.
Вже 29 листопада 2001 року Деснянський районний суд розглядав позов Анжеліки Лабунської до Фонду держмайна про визнання недійсним протоколу засідання робочої групи ФДМУ з проведення експертизи підтверджуючих документів при продажу пакету акцій ВАТ «Львівський автобусний завод» розміром 70,41% статутного фонду товариства на комерційному конкурсі за грошові кошти.
Відтак суд таки скасував протокол робочої комісії Фонду державного майна України і визнав своєю постановою конкурс-продаж 70,41% пакета акцій ВАТ «ЛАЗ» недійсним. На цьому, зрозуміло, все не закінчилося і суди різних інстанцій тривали: зрештою, 20 січня 2004 року Вищий господарський суд України залишив постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 червня 2003 року без змін,
а касаційну скаргу Фонду державного майна України без задоволення.
Головною ланкою у зв’язках між різними компаніями, які мають стосунок до ЛАЗу, є ТОВ «Сіті Транспорт Груп» (управляюча компанія), кінцевим бенефіціарним власником якої Ігор Чуркін, а серед засновників Таїсія Саніна. До речі, є ще одна ТОВ з майже такою ж назвою (різниця в одній букві) «Сіті Транспорт Групп», заснована 2014-го тими ж людьми і знову ж таки «Сіті Транспорт Груп».
Сьогодні ЛАЗ – це не промисловий гігант, а підприємство-руїна, яке фігурує у десятках справ у судах різних інстанцій. Одна з останніх – систематичне викрадення обладнання та устаткування з території заводу на суму понад 2 мільйони гривень.
У Нацполіції повідомили, що «на виробничих територіях, які на даний час належать ряду суб’єктів підприємництва, створених після розподілу заводу, знаходиться майно, промислове обладнання та інше устаткування, яке перебувало в іпотеці та у заставах банків. Зловмисники демонтували, розбирали та вивозили усе цінне, що залишилось від промислового виробництва».
У всій цій історії залишається одне ключове запитання – між рішеннями судів про повернення у державну власність і скасування цього рішення минули роки, чому пакет акцій ВАТ «ЛАЗ» так і не повернувся у Фонд держмайна, тобто рішення суду не було виконане, а підприємство тим часом довели до цілковитого краху, намагаючись і сьогодні викрасти з нього те, що ще залишилося.
Оксана ДУДАР
