Львів

Двоголові інфанти та ватиканські сюжети: У Львові відкрили виставку київського художника Юрія Сивирина

18 лис•Galnet.fm

Моторошність, естетика, містика, символізм та глибинність сенсів переплітаються у полотнах Юрія Сивирина. Вони наче вводять глядача у транс, спонукають до роздумів, переосмислення, пошуків нових смислів. Як зазначив відомий український живописець та очільник Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд: «Митець запрошує до прогулянок метафізичними просторами власного і колективного безсвідомого».

У своїй творчості художник використовує впізнавані образи та вже існуючі сенси, які черпає зі живопису, літератури, кінематографу, політичних нових та інших джерел. Митець переосмислює їх, інтерпретує та створює нову реальність.

«Багато хто говорить, що Юрій Сивирин є послідовником постмодернізму, але постмодернізм – це широке поняття і у ньому є дуже багато відтінків. Звісно, що це робота з вже існуючими сенсами, існуючими образами, існуючими темами. Його цікавить і класика, і сучасність, і все те, що його оточує. З того, що він бере, він створює свої образи, свої нові моделі того, що він бачить. Практично всі ці речі є впізнаваними. Він бере їх з Інтернету, кіно,

літератури чи з музеїв… Це його спроба переосмислити і потім створити свій образ», – пояснює кураторка митця Людмила Березницька.

Глядач може побачити тут і кадр з відомого фільму Стенлі Кубрика «Механічний апельсин» за романом Ентоні Берджеса, і відсилки до фільму «Новий папа», і до творчості іспанського художника Дієго Веласкеса та фламандського живописця Пітера Пауля Рубенса.

Праворуч -“Механічний апельсин”, 2020

Фрагмент “Маргарита”, 2020

«Я захотів пройти шлях до створення образу паралельно з Веласкесом, вивчаючи його почерк», – зазначає Юрій Сивирин.

Окрім папи Інокентія Х, митця також зацікавила Інфанта Маргарита – принцеса, портрети якої Веласкес писав упродовж багатьох років. Перші інфанти Сивирина-Веласкеса зображувалися з двома головами. Упізнаваний образ роздвоївся, залишаючись в одному тілі. Відповідаючи на запитання: «Чому так?», художник пояснює:

«Тепер інфанта – це не просто портрет з натури дівчинки, яка дорослішає. Її образ виконує іншу роль. Інфанти збереглися і як приклад майстерності, і як образ свого часу. Але ми на них дивимося ще й з позицій сьогоднішнього дня,

з позицій естетичних потреб і нових технічних можливостей. Кожен може скачати з Інтернету прекрасну інфанту і навіть надрукувати картину на полотні. Кожен може знайти її образ в Інтернеті. І це проблема тиражування, стирання унікальності, перетворення цінності на масовий продукт. А ще я думав про те, що криється у цьому портреті: особлива жіноча доля, втілена у вічності краса або щось ще, що не розкрито. Мені хотілося підкреслити поділ світу, реальність, що вислизає, часові і ціннісні зміни. Мої двоголові інфанти – це розмножений, подвоєний світ, розділений на реальний і віртуальний, світ, у якому образ стає загальнодоступним, і кожен може робити з ним, що завгодно. Це ані погано, ані добре. Просто так є. Мої перші інфанти – це слідування за майстерністю художника, а серія інфант у сукні Balenciaga – уже сучасна модель, що ввібрала у себе усе минуле і сьогодення. Інфанти Balenciaga як привід поміркувати про наявні тенденції до поєднання різних практик у мистецтві, у тому числі і залучення fashion design. Уже після того, як я одягнув інфанту у сучасне вбрання,

дізнався про фільм Альмодовара «Людський голос», де сукня теж стає непроминальним об’єктом культури».

Фрагмент “Інфанта в червоному”, 2020

За словами мистецтвознавиці Вікторії Бурлаки, створюючи багатоголових медійних двійників, Сивирин робить те, що прийнято називати «деконструкцією» класичних творів. Явище дуальності або повторення тих самих образів загалом доволі часто зустрічається у творчості Юрія Сивирина.

«Це роздвоєння світу, тиражування світу, це можливість сучасних технологій використовувати все, що накопичилося досвідом людства, та перетворювати, актуалізувати у сучасний продукт з однієї сторони. А з іншої – це руйнування образу, а також – створення, відродження тих сенсів, які залишися у своїй епосі, але потребують нового прочитання», –  додає Людмила Березницька.

“Мона Ліза”, 2019

“Запаморочення №1”, 2019

Серед сюжетних ліній проєкту «Enfant terrible», окрім інфант Веласкеса, організатори також виокремлюють ватиканську лінію, навіяну естетикою сучасного італійського кінорежисера Паоло Соррентіно. У цьому контексті Юрія Сивирина цікавить проєкція людини,

що перебуває на межі культури і природи, культури і цивілізації. Відповідь дає картина «Спостерігання», базована на глибинній естетиці фільму «Новий папа», де на першому плані хірурги готуються до операції, а на другому – чатує клір.

“Спостерігання”, 2020

«Глибокий червоний підкреслює статус фігури, а його персоналія навмисне захована за вбранням. Мені важливо було підкреслити зовнішні ознаки влади, які не мають нічого спільного з індивідуальністю. Всі мої папи – це символи релігії, позбавлені особистісних якостей в боротьбі за владу», – каже художник.

Для посилення атмосфери, яку створюють полотна художника, у виставкових залах також розмістили чотири дзеркала XVIII-XIX століть, створених з венеціанського скла, з фондів Олеського замку. До слова, їх представили глядачам вперше. Вперше також і відкрили три червоних зали палацу Лозинського.

«Юрій у своїх роботах, на мою думку, дуже вдало розповідає про теперішній час. Він сучасний медіахудожник, який говорить про те, що є зараз, однак трішки і зазирає у майбутнє. Через настрій робіт, атмосферу ми можемо відчути те,

що може відбутися. Проходячи повз ці дзеркала, можна побачити себе у цьому часі: і в теперішньому, і минулому, і майбутньому. Дзеркала – це такі пункти, які нас зупиняють, де можна щось осмислити, подивитися на себе та зрозуміти, ким ти є у цій історії», – розповідає співкураторка виставки Олена Субач.

Додамо, Юрій Сивирин – відомий київський художник, інсталятор, відеоартист, який має особливий, впізнаваний почерк, ідеологію та концепцію. Митець володіє високою живописною культурою, у своїй творчості він, зокрема, використовує аерограф. Роботи Юрія Сивирина представлені у колекціях Одеського художнього музею, Національного музею «Київська картинна галерея», Музею сучасного мистецтва Одеси та у приватних колекціях членів Клубу колекціонерів сучасного мистецтва України, а також у збірках відомих західних і вітчизняних колекціонерів.

Проєкт у палаці Лозинського презентує Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького у партнерстві з Bereznitsky Art Foundation. Кураторки виставки: Людмила Березницька (Київ), Олена Субач (Львів).

Виставку «Enfant terrible» можна оглянути до 27 грудня. Адреса: Львів, вулиця Стефаника, 3.

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Читайте ще