Гостя — Ph.D. з гуманітарних наук, старша викладачка кафедри історії Українського католицького університету Владислава Москалець.
Владислава Москалець: XIX століття — це час, коли з одного боку ми маємо неймовірний доступ до товарів, з’являється комунікація, залізниця, все пришвидшується. Але з іншого боку, це час — коли відбувається демографічний зріст, є багато бідноти. Міста — це також осередки бідних людей. Ці бідні люди, власне, до всіх цих розкішних речей, звичайно, що не можуть мати доступу. Це частина міфу Галичини. Ми собі почитаємо кулінарну книжку, і нам здається, що все чудово. Але це «чудово» було доступне не для всіх.
XIX століття — це також момент, коли утворюється культ домашності. Ми зараз будемо говорити про середній клас, в основному, тому що здебільшого це вони — ті люди, які купують. Це означає, що сфери — жіноча і чоловіча — починають розділятися.
XVIII століття — фактично, було для жінок більш сприятливим в сенсі того, що вони могли більше виходити, більше брати участь в економічному житті.
У XIX столітті щодо жінки підтримується ідея «пані дому».
Жінка, яка має бути вдома і має бути репрезентанткою свого чоловіка. І чоловік, наприклад, заробляє гроші.
Як жінка репрезентує? Вона, наприклад, купує щось. Наприклад, купує гарний одяг, прогулюється променадом, може зайти в якийсь добропорядний заклад: наприклад, цукерню. Ті ж самі Пасажі — також є місце для жінок, де вони можуть йти і прогулюватися.
Проблема для жінки в той момент, що коли ти на вулиці — ти помітна. Вони не можуть бути непомітними спостерігачками. На них завжди звернені погляди, ці погляди перевіряли, чи вона не порушує якусь норму моралі.
Одна з цікавих історій — про те, як були організовані у Львові на початку XX століття курси української культури і історії, які організовували Грушевський і Франко. І туди приїхали студенти з Наддніпрянської України. Жінки і дівчата також приїхали, і не могли знайти собі квартири, тому що їх ніхто не хотів брати на квартиру, тому що вважалося, що неодружена жінка не може ходити без супроводу чоловіка, брата, чи мами, компаньйонки. Для дівчат, які в Російській імперії, виявляється, були більш емансипованими, ніж тут, це було шоком і складністю.
Часто життя в Галичині і розподіл сфер означали, що від жінки багато очікувалося і вона мала знати всі ці неписані норми.
Натомість кав’ярні — це був чоловічий простір. Це було місце зустрічі, соціалізації. Для жінок довгий час кав’ярня була закритою. У цій кав’ярні могла бути жінка, але офіціанток серед жінок не було, і потім, якщо ці жінки з’являються там, то всім очевидно, що це жінки не з добропорядних родин.
Повну програму слухайте в аудіофайлі