Як стверджують дописувачі спільноти «Копачі України у пошуках скарбів» у Фейсбуці, в одному із сіл хлопці, які копали фундамент, натрапили та таку знахідку.
«Цей дзвін, із розповідей, з старого костелу, який був розбитий в період Другої світової війни», – сказано в повідомленні. Автор допису бідкається, мовляв, не знає, що з ним робити. Коментатори радять віддати до церкви, відновити або ж навіть продати.
Водночас доктор історичних наук Микола Бандрівський вважає, що легенда про таку знахідку під час будівництва — доволі дивна, бо ж копачі не зізнаються в тому, що нишпорили із металошукачем на руїнах старого костелу.
І пояснює, що дзвін не міг бути закопаним деінде, ніж на території сакральних споруд, навіть якщо вже тепер зруйнованих.
«Неправдивість цієї легенди проглядається хоча б у тому, що всі, закопані під час воєнних лихоліть, дзвони, які сьогодні знаходять (на прохання сільських релігійних громад), виявляються винятково на території старих церков і костелів або ж на кладовищах поблизу них. Пояснення доволі просте: дзвін, як церковна і посвячена річ, не може бути закопаний деінде,
аніж на посвяченій території довкола храму. Припустимо, якби дзвін закопали десь у селі на обійсті якогось ґазди, то це було б наругою над цим виробом», – зазначає науковець.
Микола Бандрівський також розповідає, що в середині ХVІІ століття дзвони мали особливе місце в житті громади. «Як відомо, основною ціллю запровадження дзвонів та дзвоніння при церквах було: 1 – скликати парафіян на Службу Божу; 2 – виражати торжество Церкви та її Богослужінь; 3 – сповіщати неприсутнім в церкві про момент здійснення особливо важливих частин Служби Божої та ін. У Львові, як по всій Україні, та й християнському світу загалом, до церковних дзвонів завжди було особливе відношення. В розмові навіть різні частини дзвона «олюднювали» називаючи їх – «мова», «губа», «вуха», «плече», «корона».
Дзвонам, як і людям, давали імена, наприклад, «Кирило, «Іван» та ін. Взагалі, до дзвонів тоді ставилися як до живих істот, яких за провину могли покарати, відіслати на заслання, відшмагати різками», – каже історик.