Львівський притулок для дітей нині нагадує розтривожений вулик. Сюди з різних регіонів їдуть діти, які тікають від війни. Наразі тут зупинилося 52 маленьких українців. Діти різного віку, з різних міст, більшість з них між собою навіть не знайомі. Усі стривожені, налякані.
У притулок діти приїхали з Лисичанська, Северодонецька, Харкова, Києва, Запоріжжя, Дніпра тощо. Тут зупиняються прийомні сім’ї, які виїжджають з гарячих точок, на два-три дні, аби перепочити, а тоді далі їдуть за кордон чи знаходять собі безпечні місця для проживання.
Притулок став тимчасовим домом для дітей, що тікають від війни
Притулок став тимчасовим домом і для дітей з центрів соціально-психологічної реабілітації, у якому є сироти і діти, батьків яких хочуть позбавити батьківських прав, але суди ще не встигли розглянути їхні справи.
До працівників притулку телефонують батьки з інших міст і просять врятувати їхніх дітей. Скажімо, мешканка Дніпра відправила до Львова старшого сина, а коли він зателефонував матері й повідомив, що з ним все гаразд, він у безпеці, вона привезла і молодшого. «Благаю,
врятуйте моїх дітей, бо я мушу повертатися», – сказала жінка.
Дівчинка-підліток, налякана жахіттями війни, втекла з Одеси, бо боялася, що у її місто прийде війна. Батько-лікар, який приїхав за нею, ледве вмовив доньку повернутися, пообіцявши, що Одесу не будуть бомбити.

Тепло і іграшки допомагають маленьким дітям забути про жахіття війни (фото автора)І якщо маленьких дітей легше заспокоїти, їм достатньо уваги, тепла та іграшок, то зі старшими складно. Вони зовні можуть виглядати спокійними, але одне якесь не то слово чи дія, і вони зриваються.
«Я не знаю, куди ми поїдемо далі. Назад вертатися не можна. Спершу казали, що поїдемо до Італії, тепер кажуть, що ні. Що з нами буде?», – бідкається 15-річний Назар з Северодонецька.
Значну частину дітей вивезли з міст у перший же день війни, але є і такі діти, котрі пережили обстріли, бомбардування.
«Є малі діти, котрих при вмиканні сирени починає трусити, у їхніх очах паніка і страх. Заспокоюємо, як можемо. Кажемо, що у нас не стріляють, а сирена – це сигнал про старт змагань. У районі є багато різних закладів і діти змагаються між собою,
хто швидше добіжить до підвалу. І щоб ми не були останніми, мусимо швидко і організовано дістатися туди», – каже завідувачка притулку для дітей Світлана Гаврилюк.
З меншими займаються волонтери: організовують для них ігри, змагання, аби тільки відволікти їх від сумних і гнітючих спогадів.
Чимало дітей бачили жахіття війни на власні очі
За своє коротке життя ці діти бачили різне. У кабінет завідувачки прийшов підліток з Луганщини, який просто захотів поговорити. Він з батьками жив на лінії розмежування, тож їхній будинок нерідко обстрілювали ще до початку війни. Один снаряд влучив у хату і вони півроку жили у підвалі, інший розірвався на подвір’ї. Піділок розповів, що їхньою вулицею їхала вантажівка, доверху завантажена тілами убитих і залишала після себе калюжі крові.
Зараз притулок перевантажений. Тут є вже 52 дитини і щодня прибувають нові. Тож старшим доводиться спати на матрацах на підлозі. Але вони не нарікають, головне. що у безпеці. З харчуванням проблем нема. Завідувачка притулку каже, що вони на державному забезпеченні, тож їм доставляють усе необхідне.
Найбільша група, яка живе у притулку уже майже два тижні – це діти з центру реабілітації з Лисичанська.

От халепа: мишка не хоче працювати, але хлопці запевняють, що все полагодять самі (фото автора)«Ми виїхали з Лисичанська, як тільки почалася війна – 18 дітей і три вихователі. Їхали дві доби. Спершу ми думали, що лише відвеземо дітей і повернемося додому, бо там залишилися наші діти, рідні. Ніхто не думав, що буде війна і залишитися доведеться надовго. Уявляєте наш стан: тут діти вимагають уваги, турботи і вдень, і вночі, а серце крається, бо ми не знаємо, що там з нашими дітьми. Невістка з внукмаи встигла виїхати передстаннім евакуаційним поїздом на кордон, тож мені трохи легше. Син і чоловік залишилися вдома», – каже вихователька Ольга (прізвища не захотіла назвати).
До Львова вони добиралися дві доби. Разом з ними у поїзді їхали 75 дітей зі школи-інтернату і немовлята з Будинку маляти. Там були діти, які лише недавно народилися.
Начальник служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації Володимир Лис повідомив, що якщо Луганська ОВА дасть дозвіл на виїзд цих дітей за кордон, вони поїдуть, аби після перемоги повернуться додому. Коли ж ні, то вони на Львівщині будуть доти, доки у них вдома не буде безпечно. Якщо не буде місця у притулку (бо туди щодня їдуть нові діти), то знайдуть для них інше безпечне місце.
За його словами, за 21 день війни Львівщина вже прийняла 600 дітей-сиріт, а загалом дітей, які приїхали організованими групами – понад 1000.