Львів

Пече торти та чекає на перемогу: переселенка з Києва розповіла свою історію переїзду в Дрогобич

5 сер•Дрогобич.City

Яна Мінець – кондитерка, яка, після повномасштабного вторгнення росії на Україну, переїхала з великого шумного Києва у маленький Дрогобич. Задля безпеки маленького сина вона повністю змінила своє життя та на деякий час перестала займатися улюбленою справою. В інтерв"ю для Дрогобич.city Яна розповіла, чому вона опинилася в Дрогобичі, що саме змінилося в її житті після переїзду та поділилася деталями її шляху в кондитерстві. – Як ви опинилися в Дрогобичі? Розкажіть вашу історію переїзду. – 24 лютого о 5 ранку ми, як більшість українців, прокинулися від вибухів. У Києві були великі затори, тож ми виїхали лише на наступний ранок. Вирішили їхати у напрямку Львова. Це була найдовша доба в моєму житті. Було дуже страшно та важко. Ми виходили з будинку під вибухи, земля тремтіла під ногами. Ми сумнівалися чи їхати, але все ж наважились. Провели 25 годин у дорозі у переповненому авто, але попри це все, дорога була відносно спокійною. Коли ми нарешті приїхали у Львівську область, добрі люди прийняли нас у великий будинок. Але, на жаль, ми не змогли там затриматися на довго.

У сина алергія на котів, а у будинку їх було аж два. Ми провели там три дні. Малому було дуже погано, тож нам довелося їхати далі. Торт з надписом "Наступне буде у Скадовську"Фото: Яна Мінець "Я шукала житло та у відповідь іноді отримувала непристойні пропозиції. Людям було байдуже, що з нами маленька дитина" Ми виїхали до Ужгорода і цього разу дорога була важчою. Сину все ще було погано, ми робили йому інгаляції на морозі біля автозаправки. На щастя, нам вдалося знайти кімнату. Коли приїхали, то були просто шоковані: нестерпний сморід, всередині холодніше, ніж зовні. Знову зробили інгаляцію дитині та поїхали далі. Уже було дуже пізно і ми думали, що наш єдиний шанс – це ночувати в машині. Усюди були космічні ціни на житло, чоловіка не хотіли поселяти. Я писала у всі можливі місцеві групи та у відповідь іноді отримувала непристойні пропозиції. Людям було байдуже, що з нами маленька дитина. Солодощі від ЯниФото: Яна Мінець У результаті ми знайшли житло на одну ніч в Мукачево. Переночували там, а згодом отримали пропозицію квартири у Дрогобичі. У цій квартирі не було нормальних умов для життя,

але було тепле ліжко. Тому, ми залишилися, бо не було інших варіантів. Десь за тиждень ми привели квартиру до ладу і зараз нам більш-менш комфортно тут. Ось так ми й опинилися в Дрогобичі, мені тут дуже подобається. Тут тихо, спокійно. Місто маленьке, але тут є все, що потрібно, і легко можна доїхати до інших міст. Це дуже практично. Тут привітні люди, які допомагають в разі чого. Наприклад, у мене немає пральної машини, то сусідка допомагає з пранням, це дуже приємно. Яна у кондитерській школіФото: Яна Мінець – Як змінилися справи у вашій роботі після переїзду? – Змінилося дуже багато, адже в Києві в мене залишилася ціла кімната інвентарю, а тут, наприклад, навіть морозилки немає, щоб робити заготівлі ягід. А ще, в Дрогобичі складно знайти тропічні фрукти для начинок. Це насправді дуже сумно, але якось знаходимо, щось нам передають. Також на новій квартирі в мене газова духовка, я ніколи такою не користувалася, тому спочатку було дуже незручно. Я хотіла на своє день народження зробити тортик, не робила їх від початку повномасштабної війни, то він в мене згорів.

Тож, я закинула ідею знову починати цим займатися, але попереду було день народження донечки моєї знайомої. Я хотіла їм зробити приємно та подарувати торт. У результаті я все-таки розібралася з духовкою і в мене все вийшло. Десь місяць тому я почала розповсюджувати оголошення і зараз потрошки отримую замовлення. Торт, який Яна спекла для донечки знайомої Фото: Яна Мінець – А як саме ви почали займатися кондитерською справою? Розкажіть, як все починалося. – Мені завжди подобалося готувати. Декілька разів мене друзі просили зробити торт, я погоджувалась. Після того рідні почали переконувати мене, щоб я заробляла на цьому, а я чомусь відштовхувала цю ідею. А потім під час пандемії з’явилося багато навчань, я проходила різні марафони та майстер-класи. Також мала можливість навчатися у класних львівських кондитерів. І так закрутилося, що я вже два роки працюю кондитером. – Що вам приносить ця справа, окрім доходу? – На початку я займалася цим точно не заради грошей, раділа, коли виходила хоча б в нуль. Для мене це не просто робота, я надихаюся нею, хочу вчитися,

розвиватися, ставати кращою. Процес створення тортика мене дуже захоплює від початку до кінця. Я завжди з нетерпінням очікую відгуки від моїх клієнтів і дуже радію, коли вони задоволені. Я сильно люблю свою роботу. Іноді клієнти навіть зупиняють мій творчий порив, коли я пропоную створити торт із вау-ефектом, а вони хочуть щось простеньке. Торт на святкуванняФото: Яна Мінець "Син чув вибухи, які були в Києві у перший день. Я не хочу, щоб це повторилося" – Які у вас плани на подальше життя? – Найголовніше, треба перемогти. Закінчиться війна і буде все у всіх класно. Щодо мене, то я точно бачу себе в кондитерській справі. Точно знаю, що в мене буде кондитерська студія, але, поки що це не розвиваю, бо розумію, що принесе багато клопотів. І ці клопоти будуть вже не про натхнення, а про вивчення бухгалтерії, закупівлі й т.д. Напевне, студія буде тоді, коли я вже не зможу вміститися у своїй квартирі. До Києва поки повертатися не плануємо. Нам здається, що там небезпечно. Періодично лунають вибухи, а сирен у нашому районі, біля ТЕЦ, взагалі не чутно. Я не хочу, щоб в мого сина була травма на все життя. Він чув вибухи, які були в Києві у перший день. Я не хочу, щоб це повторилося. Ознайомитися з роботами Яни та підтримати її, замовивши смаколики, ви можете в її Інстаграмі. Слідкуйте за нами в Telegram! Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто! У Бориславі дадуть гранти на житло переселенцям У Дрогобичі представлять виставу UNIVERSUM з акторами-переселенцями

Читайте ще