Указом Президента України посмертно нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня». Про це повідомив кореспондент Leopolis.news.
Ініціатором увічнення пам’яті захисника України від рαшиcτської нечисті був директор коледжу Любомир Ковальчук, якого підтримав колектив навчального закладу та члени Самбірської міськрайонної організації ВО «Свобода». В небуденній події взяли участь Руслан Кошулинський – один з очільників партії, головний сержант ЗСУ, старший лейтенант 202 батальйону ТРО Віталій Кімак, інші військовослужбовці, представники міської та районної влади, депутати, громадські активісти та небайдужі до історії краю жителі.
Чисельно зібрані розділили водночас і смуток, і радість з батьком, братом загиблого Михайлом Ковалівим, який вдруге лікується після фронтового поранення, дружиною Квітославою, її дітьми – сином Тарасом, доньками Софійкою та Соломією.
Право відкрити пам’ятну дошку було надано дітям загиблого, Руслану Кошулинському, а її освятив о. Ігор Поливка. Директор медичного коледжу Любомир Ковальчук поділився думками про Володимира Коваліва як студента.
Він, що рідко буває, перервав навчання і пішов служити у прикордонні війська, а потім його продовжив. Не раз зустрічалися, обговорювали різні теми. Він завжди мав стійку і принципову життєву позицію.
З увагою присутні слухали Руслана Кошулинського, Віталія Кімака, які віддавали належне подвигу Володимиру Коваліву. Наголошували, що він міг не йти на війну, оскільки мав право на пільгу як багатодітний батько. Але в повсякденному житті не формально послуговувався почуттям вродженого національного патріотизму, любові до України, на незалежність і свободу якої зазіхнула московська орда. Казав собі: «Краще обладунки воїна, аніж ошийник раба… Рабів до раю не пускають».
У військкоматі Володимиру Коваліву відмовили у добровільному пориві прислужитися ЗСУ, але не заспокоївся – вступив у батальйон Самбірської територіальної оборони. З бойовими побратимами захищав Київщину, але ворожий снаряд і смертельно поранив його 15 квітня 2022 року на Харківщині.
«Це була вольова, цілеспрямована людина. Володимир Ковалів за відносно коротке – 44 роки життя зробив те, що мав зробити справжній українець для Батьківщини, вихований у національно свідомій сім’ї, – сказав Руслан Кошулинський. – Війна – це не лише успіхи, але й чорні втрати. Меморіальна дошка – орієнтир для нинішніх і наступних студентів, нових українців. На прикладі таких, як Володимир, зростатимуть майбутні волелюбні покоління. Замислюватимуться, чому йому меморіальна дошка? Хто він такий і за що заслужив такої пошани? Вчитавшись у лаконічний текст, зрозуміють, що треба жити по правді, з любов’ю до рідної землі».
Дружина Квітослава зазначила, що для Володимира найбільшим багатством була Батьківщина, її свобода. Повторяв слова відомої пісні: «На могилі моїй посадіть молоду яворину… Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну, Певне в тому і є та найважча провина моя…».
Відтепер Володимир Ковалів, але з меморіальної дошки, щодня зустрічатиме сина Тараса, а він вітатиметься з ним. Адже Тарас, як колись батько, навчається на цьому ж фельдшерському факультеті медичного коледжу.
Микола СЕНЕЙКО, для Leopolis.news
Фото Миколи Сенейка
