Як міграція торкнулася Львівщини
Через 6 пунктів перетину кордону у Львівській області за період з 24 лютого по 26 червня 2022 року виїхали більше 2 мільйонів 600 тисяч осіб. В’їхали – 1 мільйон 600 тисяч, говорить директор департаменту економічної політики Львівської ОВА Степан Куйбіда.
«Львівщина стала своєрідним центром, який прийняв велику кількість внутрішньо переміщених осіб. У пікові дні в наших закладах соціальної та адміністративної інфраструктури розміщували від 250 до 300 тисяч людей. Думаю, цю цифру сміливо можна множити на два, оскільки ми точно не могли облікувати, що відбувається в приватному секторі. Тобто Львівщина трішки інакше відчула демографічні зміни, ніж держава», – каже він.
Перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко звернув увагу, що, за даними big data від мобільних операторів, з початку повномасштабної війни через Львів проїхало близько 5 мільйонів українців, майже 2 мільйони з них залишилися в нашому місті – на день, тиждень-два або й на довше.
«На сьогодні цей показник, звичайно, зменшився. У місті перебуває близько 100 тисяч українців з інших міст,
частина з них справді користувалася офіційною можливістю реєстрації», – говорить Андрій Москаленко.
Він наголошує, що нині спостерігаємо міграційні процеси, коли українці, які переїжджали з початком повномасштабної війни, активно повертаються зі Львова до Києва, Житомира, Вінниці. Фіксують і тенденцію повернення львів’ян до міста.
На думку регіональної менеджерки SoftServe в Україні та очільниці львівського офісу компанії Анастасії Фролової, повнішу картину ми побачимо через кілька місяців, коли пройде пів року від початку активних військових дій в Україні, через які українці вимушено виїхали з країни.
«Люди змушені будуть або легалізуватися за кордоном, або отримають ризик податкового резиденства і потрібно буде якось по-іншому вирішувати це питання. Більшість наших співробітників заявляють про своє бажання повернутися із-за кордону. Близько третини вже повернулися. Ще більше половини з тих, хто залишилися, мають намір повертатися: з точки зору зручності, доступності життя і з патріотичних міркувань», – розповідає вона.
Анастасія Фролова підкреслює, що сумніви щодо повернення можуть з’являтися через неспокійну ситуацію на кордонах з Білоруссю чи Придністров’ям.
За її словами, найголовніше питання для людей з ІТ-індустрії щодо повернення в Україну – безпекове.
За даними Центру досліджень Разумкова, близько 79% українців, які залишили країну, прагнуть повернутися сюди, якщо тут буде безпечно. Крім цього, їх хвилює, чи буде куди повертатися. На цьому наголосила директорка українського центру вивчення громадської думки «Соціоінформ» Наталія Зайцева-Чіпак.
«Люди переживають, чи буде тут у них робота і гідна заробітна плата. Ми можемо говорити, що Львів відчуває брак кадрів, але чи відчувають його менші міста? У Львові достатньо конкурентоспроможний рівень зарплати, але чи є він таким у менших містах тієї ж Львівської області, де зараз проживає багато ВПО? До того ж, якщо ми говоримо про всіх переселенців, які поїхали в Європу, то хочуть повернутися 79%, а з Польщі в Україну хочуть повернутися 50%. Вони дуже швидко там їх асимілюють», – підкреслює соціологиня.
Директор Львівського обласного центру зайнятості Василь Барилюк впевнений, що українці повертатимуться з-за кордону, щонайменше, через необхідність знаходити і оплачувати там житла та працевлаштовуватися.
Як повертати людей в Україну
Чим довше людина живе в новому середовищі, тим швидше вона адаптується і меншою мірою може прагнути повернутись додому. На цій проблемі зосереджується Наталія Зайцева-Чіпак: «Якщо з осені ми не забезпечимо ситуацію відносної безпеки, то діти підуть у школи за кордоном. Уявімо: діти, які провчилися там півтора року, уже мають друзів, батьки знайшли роботу, якимось чином організували собі житло – чи є сенс повертатися в країну, де економіка у напівзруйнованому стані, а ти ще не розумієш, чи знайдеш тут роботу? Тобто наше завдання не просто перемогти, а зробити це якомога швидше. Це дуже важливо, бо від цього залежить повернуться ці люди чи ні».
На думку експертки, важливо говорити, що українці – важливі, адже війна відбувається не лише на фронті, на перемогу працює кожен сектор країни.
«Є дуже багато жінок і дітей, які виїхали зі Львова, який є відносно безпечним. А чоловіки залишаються тут, заробляють і утримують свої родини там – тобто ми маємо відтік коштів з країни. Якщо вони тут витрачають кошти, вони підтримують цю економіку,
зберігають тут робочі місця і, напевно, до цього треба апелювати: просити, щоби люди зважували ступінь ризику і користі для своєї батьківщини», – каже вона.
Наталія Зайцева-Чіпак наголошує на важливості цього питання і з огляду на зовнішній борг країни: «Коли нас 40 мільйонів, то на кожну людину – це певна часточка. Уявіть собі, що виїхало 20% країни, тепер цей борг виростає в рази на тих, хто залишився. А виїжджає працездатне населення і діти – майбутня робоча сила».
Також експертка підкреслює, що в Європі краще адаптуються сильніші, активніші громадяни, які знають іноземні мови та мають з підприємницьку жилку – саме таких людей потребує, а ще більше потребуватиме Україна під час відбудови, тож маємо зробити усе можливе, аби їх повернути.
Роль бізнесу
Степан Куйбіда підкреслює, що роль бізнесу – важлива у функціонуванні воєнної економіки та для майбутньої відбудови. «Проактивна політика держави має бути спрямована на те, щоб бізнес почувався комфортно. Тут насправді багато площин, починаючи з таких банальних речей, як контроль: держава має зберігати таку політику,
як зараз: не йдемо до бізнесу, не кошмаримо його, не влаштовуємо якісь невідомі перевірки».
Ще одним важливим чинником, на його переконання, є податкова політика: «У нас правила гри занадто часто змінюються. Бізнес любить, коли є прогнозованість, стабільність».
Заступник міського голови Львова Андрій Москаленко наголошує, що сьогодні підприємці роблять неймовірні речі, підтримуючи економіку міста і держави.
«Сьогодні багато підприємців роблять неймовірні речі. До прикладу, щодо сплати податків у загальний фонд міста ми фіксуємо 107,4% відповідно закладеного плану. Мова йде про загальний фонд. У нас є бюджет розвитку, зрозуміло, що він виконується гірше, бо він наповнюється від продажу земельних ділянок та майна. Ці кілька місяців був не найкращий час. Хоча за останній тиждень ми маємо зацікавленість від трьох достатньо великих компаній, які готові купувати земельні ділянки під виробництво. На засіданні сесії міської ради був підтриманий крок, аби виставляти такі ділянки на аукціон».
Також Андрій Москаленко розповів, що у Львові ухвалили програму «7 дій економічного поступу Львова в межах воєнного стану»,
де почали обговорення по кожному з блоків, де є довгострокові кроки підтримки сфер сервісу, технологій.
«Ми прийняли низку швидких кроків – кілька додаткових ваучерів, які будуть компенсовувати для бізнесу, який тут працював, мав великі видатки по комунальній сфері, тощо», – анонсував заступник міського голови.
Працевлаштування і війна
Директор Львівського обласного центру зайнятості Василь Барилюк стверджує, що нині кількість людей, які шукають роботу, вдвічі менша у порівнянні з минулим роком.
«Колись було питання прийнятної роботи. До прикладу, зараз у нас людина місяць перебуває на обліку і ми шукаємо їй роботу по диплому, кваліфікації, які вона має. Якщо немає відповідної роботи, пропонуємо прийнятну з оплатою праці не нижче мінімальної. І так ми вдень по 100-150 людей знімаємо з обліку. Чому люди відмовляються від роботи? Бо є «м’які» рішення – не проводити перевірки, в результаті багато людей є в тіньовому секторі, і ми це чудово розуміємо. Коли вони стоять у нас на обліку, і ми починаємо їх викликати раз-два в тиждень, вони не можуть прийти, бо працюють.
У Червонограді на обліку було 700 осіб, які отримували допомогу, зараз 143», – розповідає він.
Представник бізнесу Олександр Моргоєв стверджує, що нині бракує багатьох представників професій, це пов’язано з мобілізацією та від’їздом людей.
«Бракує кухарів, кельнерів. Також треба розуміти, що людей призивають до війська. Є заклади, у яких, умовно, зі зміни з 5 офіціантів 4 отримали повістку і відбули в частину. Раніше ми могли би закривати ці вакансії хлопцями й дівчатами, але дівчата зараз за кордоном. Звісно, вони по троху повертаються, але це низька динаміка».
Степан Куйбіда визнає проблему невисокої активності стосовно працевлаштування ВПО, однак пояснює, що на це є цілком об’єктивні причини. Основна полягає у тому, що 65% внутрішньо переміщених осіб – це жінки з дітьми.
«Ми зараз працюємо над системою розселення. Найважливіше – супровідна інфраструктура. Йдеться про питання задоволення базових потреб: садок, школа, лікарня і т.д. Тому зараз ми на цьому ставимо акцент. Працюємо, щоб, крім модульних містечок як ситуативних рішень, брати соціально-адміністративну інфраструктуру і переадаптовувати її для потреб ВПО.
Простими словами: є недобудована школа, її переобладнали – стала прихистком. У професійно-технічних навчальних закладах є купа закинутих гуртожитків, і це може бути місцем проживання. Коли це буде зроблено, можна говорити про збільшення ділової активності цих людей і запрошення їх на виробництво».
Наталія Зайцева-Чіпак наголошує, що ВПО – дуже серйозний ресурс, який важливо втримати.
«Ці люди живуть тут, нехай наразі на пільги чи соціальні витрати, але вони ці кошти зараз витрачають тут, в нашому регіоні, і вони забезпечують робочі місця тим, хто хоче працювати. Сюди приїхало багато людей з прифронтових територій, де зараз активно йдуть жорсткі бойові дії. Це Луганщина, Донеччина, Миколаївщина. Це регіони, де працювали великі заводи, і там багато людей мали таку роботу, як колись в Радянському Союзі: вони ходили позмінно на завод. Вони не мають моделей цієї підприємницької поведінки. Те, що існують кредитні лінії – для них це ще не показник. Якщо є такі центри, які могли б їм показати, що ось є бізнес, такої окупності і що це можна отак побудувати, то, думаю,
що цих людей можна було б більшою мірою залучити до підприємництва. Рано чи пізно це все закінчиться, почнеться відбудова, і тут буде кадровий апокаліпсис. Бо буде ініціатива, а не буде робочих рук, мізків, кому це все робити».
Житло
Першочергове питання для внутрішньо переміщених осіб – житло. За словами директора з маркетингу ресторанної мережі «Кумпель груп» та піцерій «Челентано» Олександра Моргоєва, у Львові спостерігається дефіцит житла через велику кількість ВПО.
Заступник міського голови Львова розповів, що до запуску готується спеціальне містечко для вагітних жінок (їх нині понад 2000), які потребують спеціальних умов.
Нині у 80 школах Львова проживають ВПО, яких до початку навчального року переселять в інші локації – гуртожитки та інші приміщення, що облаштовуються.
Наталія Зайцева-Чіпак наголосила на необхідності інтеграції ВПО у громади та розселенні людей по місту для кращої адаптації. «Був такий соціальний експеримент, коли для малозабезпечених верств населення створити спеціальний будинок, з прекрасними соціальними зонами і заселили туди малозабезпечених людей.
Закінчився він тим, що будівлю просто зруйнували, бо вона перетворилася на криміногенний район, всі ці зони швидко занепали. Тоді влада місцева зрозуміла, що не можна робити гетто. Ці люди повинні бути розселені між місцевими мешканцями, тоді адаптація пройде добре».
Економіка воєнного часу
Підприємець Роман Зафійовський вважає, що нині економіку слід переводити на військові рейки.
«Це жорсткі рішення. У багатьох випадках вони мають бути непопулярними, можливо, і на межі безпеки. Для банального прикладу, комендантська година, яка на сьогодні досить серйозно обмежує у багатьох галузях продуктивність праці. Є виробництва, які потребують роботи у дві зміни. Є додаткові, навіть організаційні фінансові витрати, як отримати дозволи, щоби працівники могли у комендантську годину пересуватися».
Степан Куйбіда наголошує, що комендантська година – безпекове питання, це час, коли працює СБУ та інші силові структури. За його словами, пересування у цей час для стратегічно важливих підприємств вирішується, якщо є звернення від самого підприємства.
«Економіка воєнного часу – це доволі складна субстанція,
але вже не один економіст її проаналізував, і що робити – усі розуміють. На жаль, уряд на сьогодні не дав нам якоїсь окремої програми, як діє економіка під час воєнного часу. Заради справедливості треба сказати: уряд доволі швидко прореагував на ті проблеми, які виникали у бізнесу, в перші тижні вони вийшли з пропозиціями податкових змін, дуже багато технічних моментів було зроблено. Але рішення, запропоновані тоді, уже сьогодні, в умовах реального часу, не працюють і потрібен інший підхід. Якщо ми говоримо про підприємців, то ми маємо правила гри, ми маємо сказати, якою бачимо воєнну економіку: чи ми ставимо акценти на виробництво товарів подвійного призначення, чи ми повністю переводимо економіку на оборонку, чи ми якось виділяємо функціональні типи територій, і одна область виконує таку функцію, інша – таку. Хотілося б, щоб уряд також у цих речах поставив чіткі акценти», – каже він.
На думку Наталії Зайцевої-Чіпак, слід залучати широкі зв’язки з прикордонними державами, створювати майданчики, де західні підприємства могли б озвучувати цікаві їм запити,
а малий бізнес з наших територій міг би на них відповідати.
Василь Барилюк проанонсував можливості, описані в постанові Кабінету міністрів від 21 червня: «Уряд створює до кінця року 20 тисяч робочих місць для підприємців. До двох кліків у «Дії» (аби зареєструвати ФОП) додається 150 або 250 тисяч гривень. Для цього треба працевлаштувати одну особу до себе – і це 150 тисяч на три роки, дві особи – 250 тисяч. Повернення коштів відбувається за рахунок сплати податків тими особами, яких прийняли на роботу».
Ще одна програма – створення тепличних господарств. Як каже очільник центру зайнятості, їх на Львівщині буде 75. Коли надаватимуться для працевлаштування людей, аналогічно повернення відбуватиметься через сплату податків.
Також йдеться про розвиток ягідництва. Як каже Василь Барилюк, на 10 тисяч гектарів виділятимуть від 150 до 400 тисяч.
«Тобто є, що запропонувати. Питання, як відгукнеться той, кому будемо пропонувати. У нас офіційно зареєстровано 275 тисяч ВПО, нині за роботою звернулися дві півтисячі. Ми їздимо по багатьох точках, пропонуємо роботу, але маємо працевлаштованих 600 осіб з числа внутрішньо переміщених.
Причому ми роботодавцям відшкодовуємо два місяці мінімальну зарплату», – каже В. Барилюк.
За його словами, секторальна підтримка та експортні можливості для підприємців нині є.
«Приміром, урядова програма «5 – 7 – 9», завдяки дофінансуванню регіональних програм, зокрема Львівської адміністрації виходить нуль, в результаті бізнес має кредит під нульову відсоткову ставку. Це уже добра річ, донедавна було 20 і 18%. Тільки треба визначити системність для підприємців і має бути чітка визначеність на фронті. Думаю, люди із за кордону повертатимуться масово», – говорить керівник центру зайнятості.
Він каже, що критерії для участі у програмах чітко прописані: люди звертаються до ощадного банку, пишуть бізнес-план. Після цього ощадний банк надає інформацію про аплікантів.
«Ми з ними разом зустрічаємося, спілкуємося. Є перелік, хто що визначає, щоби ці люди були добросовісні по відношенню до банківського середовища: проживають на територіях, не є пов’язані з якимось іншим бізнесом – наявний цілий перелік. Проведемо роз’яснювальну роботу по центрах зайнятості, підприємцях.
Але програма поширюється на будь-який вид діяльності. Не тільки ті, хто хоче заснувати бізнес, а й ті, хто хоче його розвинути, можуть подаватися. Тільки три області ввели це: Харків, Полтава і Львів. Будемо старатися в першу чергу з підприємницьким середовищем, малим бізнесом говорити, щоби вони могли розширитися, купити те чи інше обладнання і працевлаштувати ВПО», – каже Василь Барилюк.
Експерти наголошують: якщо з осені на Львівщині і в країні не вдасться забезпечити відносної безпеки, то діти підуть у школи за кордоном, батьки знайдуть там роботу і організують собі житло. Тому, важливо якомога швидше перемогти, щоби повернути українців додому, вкладати в економіку і відбудовувати разом нову країну. Також варто створювати гідні умови для переселенців у нашому регіоні, аби вони стали частиною цього відновлення.
Ольга Кацан
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
