9 листопада Южне попрощалося із загиблим військовим Геннадієм Степановим
Про це повідомили у Южненській міськраді.
Прощання з воїном відбулося о 10.00 годині біля пам’ятника Захисникам Вітчизни на площі Перемоги. Громада зібралася, щоб вшанувати пам'ять загиблого військовослужбовця хвилиною мовчання та провести в останню путь. На церемонію прийшли рідні, близькі, побратими Геннадія, мешканці громади, представники міської ради та виконавчого комітету.
З прощальним словом виступив Южненський міський голова Володимир Новацький.
«Сьогодні знову приспущені прапори. Багато жителів прийшло, щоб попрощатися з Геннадієм. Він дійсно герой. Ми повинні розуміти, що саме зараз, у цю хвилину багато наших воїнів знаходяться в окопах, під снарядами, кулями, ризикують своїм життям, гинуть для того, щоб зберегти нашу державу. Вчора був прильот в нашу громаду… Ракета попала в іноземне судно, де загинув працівник порту, лоцман, три іноземці отримали поранення. Я особисто був на цьому кораблі, на цьому судні, і бачив своїми очима увесь цей жах… Я одне знаю: рαшиcτам це так не минеться і прощення їм не буде.
Ми повинні і будемо памʼятати вічно тих наших земляків, які віддали своє життя за кожного з нас. Вічна памʼять Геннадію. Слава Україні!», — сказав Володимир Новацький.
Виступив також директор ПК «Дружба» Петро Кутинець.
«Йому було 36 років, коли він прийшов працювати у палац культури. І посада «пожежник», на якій завʼязана вся безпека людей, які знаходяться у палаці. Він дуже швидко став таким спеціалістом, що коли були великі концерти, де знаходилися по півтори тисячі люде, я був спокійний, коли чергував Гена. Бо знав, що він справиться з будь-якою ситуацією, яка станеться. Він зробить все те, щоб люди не постраждали. Я не знаю, чи був у нього вільний час, бо постійно чув від людей: «От нам Степанов вікна ставив», «От нам Степанов натягував стелю». Я якось у нього запитав чи встигає він це все, чи спить взагалі. Оця його працьовитість, совісність у всьому… Підходячи до його робочого місця, де він стояв, мені здавалося, що це людина зі «слоновими» ногами, так він міцно стояв на землі… Малослівний, з легкою посмішкою, з щирими чоловічими очима… Прощавай Гена», — сказав Петро Кутинець.
