Четвертого березня пройшла перша річниця з дня загибелі одного з найкращих синів України, воїна ЗСУ, жителя села Дмитрівка Визирської СТГ Олександра Давиденка. Герой народився та виріс на цій землі. Олена Крешун, художній керівник Дмитрівського будинку культури Ходив до школи, навчався в Аграрному технікумі у Курісовому, так й призвався з нашого села. Одружився перед тим, як піти до лав ЗСУ. Він нашенський. Володимир Жердецький, староста Дмитрівського старостинського округу Був дуже активним у житті нашого села. Брав участь й в громадських роботах, й в самодіяльності. Він дуже любив спорт, футбол, волейбол. Хлопець був товариський, веселий, гарна людина. На жаль, загинув, захищаючи нашу країну. Олександр Давиденко народився у щасливій родині, мав люблячих батьків та старшу сестру. Коли помер батько, Олександр дуже сумував за ним й постійно підтримував свою матір. Серед друзів він був душею компанії. Олена Крешун, художній керівник Дмитрівського будинку культури Таке сонечко завжди світило. Посмішка не сходила з його обличчя, був дуже гуморний. Дуже гарно танцював. Ми колись були в одній компанії, коли були молоді. Він мотоцикл любив. Працював колись у міліції — то вдягне чорні окуляри, сідає на мотоцикл та мчить на роботу. Війна забирає найкращих. Володимир Жердецький, староста Дмитрівського старостинського округу Прийшла ще сумна звістка, загинув вже третій член однієї родини з села Бутівка, Олександр Михальченко. Йому 30 грудня виповнилося 50 років. Загинув 1 березня. Дужа важка ситуація у цієї родини, тому що мати через війну вже поховала онука, правнука, а зараз й сина.
Читайте ще
6 бер
