Історія мелітопольця Андрія Лейнвебера — це історія стійкості, вірності мрії та любові до коней, яка допомогла йому пережити найтяжчі випробування.
Він відкрив свій кінний клуб у Мелітополі всього за кілька місяців до початку бойових дій, а вже незабаром був змушений боротися за порятунок своїх підопічних. Пройшовши через окупацію, полон і довгий шлях евакуації, Андрій не тільки зберіг своїх коней, а й відродив улюблену справу в Одеській області. Детальніше про історію сміливого вершника — в сюжеті «Ранку Дома».
Любов до коней з дитинства З раннього дитинства Андрій знав, що його життя буде пов’язане з кіньми. Коли йому було всього п’ять років, він побачив, як старші хлопці катаються верхи, і з того моменту мрія про власного коня не давала йому спокою. Вже в 11 років він почав підробляти, щоб накопичити гроші на свою першу коняку, а у 14 — придбав її.
Проте батьки не дозволили залишити тварину вдома, і йому довелося віддати її родичу. Але навіть ця невдача не змогла зламати юного вершника. Він продовжував займатися кінним спортом, освоював джигітовку — мистецтво трюкової їзди,
а в 2021 році, нарешті, здійснив мрію — відкрив власний кінний клуб у Мелітополі. Клуб швидко став популярним, а запис на заняття велися за кілька тижнів наперед.
фото ШоТам
Коли мрія опинилася під загрозою Але в лютому 2022 року звичне життя зруйнувалося. Кінний клуб розташовувався поруч з аеродромом і опинився в зоні бойових дій. Снаряди зруйнували будівлю, але коні, які тієї ночі були на пасовищі, дивом вижили. Одна з тварин отримала поранення, але головне — всі залишилися живими. Вести клуб в окупації стало неможливо. Заборона на ввезення кормів, постійні загрози, а згодом і підпал запасів сіна — все це змусило Андрія шукати шлях до порятунку.
Випробування полоном Спроби вибратися з міста виявилися непростими. Військові тричі розвертали Андрія з кіньми на блокпостах. В один з таких днів його затримали і відправили в полон. Два тижні він провів у неволі, без їжі та води, зазнаючи не тільки фізичних, а й моральних страждань. Єдиною радістю було те, що йому дозволяли поїти свого коня. Іноді Андрій сам пив з її відра, щоб хоч трохи втамувати спрагу. Військові знущалися з тварини,
змушуючи її ходити по асфальту без підков, стираючи копита до крові. Однак, коли солдати заглянули в телефон полоненого, вони знайшли там лише фотографії коней. Можливо, саме це врятувало йому життя.
— У моєму телефоні вони шукали якусь провокаційну інформацію, але там були лише фото коней — мабуть, це й врятувало мене. Через два тижні мене і коня відпустили, — розповідає Андрій.
Довгоочікувана свобода і шлях до нового життя Після звільнення Андрій не залишив думки вивезти своїх улюбленців. Із третьої спроби, під приводом участі у виставці, йому вдалося евакуюватися разом із кіньми до Одеської області. У селі Саф’яни Ізмаїльського району його прийняли з теплотою — місцеві жителі надали йому будинок і територію для розміщення тварин. Так розпочався новий етап його життя.
Коні, які лікують душі Андрій не просто відродив свій кінний клуб, а й надав йому особливу місію. Тепер його коні допомагають тим, хто пережив жахи війни. Він проводить іпотерапію для дітей, військових і переселенців.
Андрій під час навчання джигітовки - фото ШоТам
Як каже сам Андрій,
коні мають унікальну здатність відчувати настрій людини і зцілювати її душу.
«Вони справжні телепати, переймають усе, що ти відчуваєш. Будь-який твій настрій», — ділиться він.
Серед його підопічних — п’ять коней і одна поні. Серед них старожил Лорд, який пройшов разом із ним увесь шлях евакуації. Зараз він допомагає дітям з інвалідністю, але незабаром відправиться на заслужений відпочинок.
Порятунок Кристала: друге життя для коня, приреченого на смерть У кінному клубі Андрія Лейнвебера в Одеській області живуть не просто коні, а справжні історії сили, витривалості та любові. Кожен із його підопічних пройшов нелегкий шлях, але один із них — особливий. Кристал, якого Андрій врятував із бойні, міг загинути, але отримав другий шанс і тепер знаходить своє місце в новому домі. Коли Андрій вперше побачив Кристала, кінь був у жахливому стані. Його буквально врятували в останню мить — тварина мала піти на забій.
— Він був виснажений, з тяжкими травмами і гнійними абсцесами. Коли я глянув у його очі, то зрозумів — я не можу залишити його помирати. Йому потрібен шанс, — згадує Андрій.
Порятунок Кристала став справжнім випробуванням. Ветеринари працювали над його відновленням, лікували рани, відновлювали м’язи. Але головна проблема була з копитами — їх не підрізали понад десять років. Через це кінь відчував сильний біль і ледь міг ходити. Зараз він проходить складну реабілітацію, і цей процес займе ще багато часу. Але головне — Кристал вже не самотній. Він знову повірив людям і знайшов нову родину. Його купила учениця Андрія, яка тепер піклується про нього та допомагає у відновленні.
Майбутнє кінного клубу Попри всі труднощі, Андрій не збирається зупинятися. Він мріє розширити конюшню, покращити умови для коней і зробити заняття з верхової їзди доступними для всіх. — Хочу, щоб це місце було не лише про спорт, а й про зцілення. Хочу, щоб люди, які пережили важкі події, змогли тут знайти спокій і підтримку. Зараз він працює над ремонтом конюшні та шукає допомогу для розвитку клубу. Кожен, хто хоче підтримати його справу, може зробити свій внесок, номер картки на фото нижче.
Ця історія — не просто розповідь про порятунок коней. Це історія про те, як віра в мрію і любов до своєї справи допомагають долати будь-які випробування.
