Верховна Рада України встановила 28 липня Днем вшанування пам’яті захисників і захисниць України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні.
28 липня у центрі Березівки відбулася надзвичайно зворушлива церемонія підняття «Прапора Надії» на знак підтримки українських військовополонених та їхніх родин. Про це інформують у Березівській громаді.
Проєкт «Прапор Надії» 2024 році започаткував захисник «Азовсталі» Сергій Волинський Це неофіційний символ, який вшановує пам’ять українських військовополонених та зниклих безвісти. Він складається з двох горизонтальних смуг: верхньої — білої, та нижньої — чорної.
Що означають кольори? Біла смуга символізує віру, надію на звільнення, свободу й повернення додому всіх полонених та безвісти зниклих. Чорна — уособлює смерть, страждання, катування та приниження, що супроводжують полон.
31 травня 2024 року в Березівці пролунала радісна звістка, з полону повернувся наш земляк, житель Березівки, Вадим Нестеренко разом з іншими відважними захисниками України
Вадим Нестеренко та його побратими,
незважаючи на всі труднощі, мужньо витримали важкі випробування полону. Їх сила духу та відданість нашій країні є прикладом справжнього патріотизму.
У 2011-му – відразу після проходження строкової служби – Вадим увійшов до складу Ізмаїльського прикордонного загону. А в 2018 році доєднався до 35-ї окремої бригади морської піхоти. В її лавах і зустрів повномасштабне вторгнення – на острові Зміїний.
За його словами, вороги вимагали від українських прикордонників і морпіхів здатися. У відповідь їх послали у відомому напрямку. Згодом з’явилася інформація про загибель усіх захисників Зміїного. І лише згодом стало відомо, що вони потрапили у полон.
Вадим пробув на ворожій території 2 роки і 3 місяці. Каже, за цей час "побував у пеклі" – його неодноразово катували: обливали водою, труїли газом, били електрошокером і палицею. Зламали ребра, ніс і вибили з десяток зубів. Та нарешті пекло закінчилося і він повернувся на рідну Батьківщину.
Тому довірили право підняти Державний прапор України та прапор Надії Вадиму Нестеренко.
Сьогодні ми підняли «Прапор Надії» не просто як прапор. Ми підняли його як символ нашої спільної віри, нашої незламності та нашої обіцянки – ми чекаємо на повернення кожного.
Особливо зворушливо, що це зробив Вадим, який пройшов крізь пекло полону і повернувся до нас. Це свідчення того, що надія живе, доки ми разом. Ми ніколи не забудемо про наших полонених, і ми робитимемо все від нас можливе, щоб кожен з них якнайшвидше повернувся додому.
